Прийшов час для малих виплисти на воду. Відколи порозумнішали, вони з цікавістю приглядалися, як плавають батьки. Не одного кортіла прогулянка. Але страшно, як страшно! Вони й пробували, бувало, зійти з берега та, замочивши трішки ніжки, верталися на сушу. А що вже літати! Батьки й літали, хоч то птиця тяжка і лету вживає тільки коли необхідно, як от для перелету з одного озера на друге, відлету в вирій та повороту на північ. Це ранньою весною, коли на півдні стає гарячіше, підсихають багна і стає тяжкувато з харчами. Якраз розмерзають величезні канадські розливища на півночі, і туди простують великі табуни гусок. Летять вони ключами, гуськом, і поклик «ка-гонк» є першим знаком весни. Він сповіщає про неї навіть раніше, ніж приспівування шпаків, а з них рабіна, хоч його цинамонова шийка для всіх нас є найпривітнішим знаком весни, коли вона ще далеко від нас.
Так отож, треба гусенятам навчитися двох штук: плавати й літати. Он що діється одного дня:
На острові людно-завізно. Відкіля взялося стільки гусей? І такий рух, стільки гегання, якась біганина, метушня! І що діється: гусенята одне за одним появляються на воді! Це батьки і куми — так їх назвала пані Надя, що спостерігала цю подію — накликують, переконують і так, мабуть, умовляють гусенят, що їм таки необхідно спуститися на воду. А вже як і що говорять — ми не розуміємо; але декому це зрозуміле, і воно, гусенятко, спускається на воду. Хто цього не робить з власної волі, того батьки й куми зіштовхують у воду. Так, так! Інколи необхідно вжити рішучости у вихованні дітей, а то й кари, як це робить Бурундучиха. Але тут, мабуть, обійшлося без ляпасів, бож у гусок нема таких зручних передніх ніг — їх і взагалі немає, бо, як відомо, замість них птахи мають крила.
Що далі діялося з кумами-свояками, не знаю і Надя не бачила. Може після святкового спущення гусенят на воду відбулася гостина на острові? Може які танці-співи? А, може, тільки батьки хвалилися-перехвалювалися малечею. Але чужі гуски як прилетіли з сусідніх озер, так і відлетіли, і ми їх більше не бачили. Зате стали ми спостерігати сім’ю гусей-дібров’ян.
Як же гарно вони виглядали на воді! Спереду плила мама-гуска, гордовито виструнчивши шию. За нею рядочком один за одним маленькі жовтенькі клубочки. Тому що нижня частина тулуба була під водою, вони виглядали ще меншими, як на суші, і тільки шийка та дзьобик робили з цих клубків пухнатого шовку малих пташок.
Ззаду, за валкою плив батько-гусак і пильно стежив за сім’єю. Треба тут сказати декілька слів на його похвалу. Він, канадський гусак, не такий самолюб, як інші птахи. У нього чуле серце і, полюбивши раз, він одружується на все життя. Він ніжний подруг, з увагою відноситься до дружини, коли вона висиджує, він дбайливий батько, і виховання малечі є також його завданням, не меншим, як матері. Тепер же, коли сім’я пливе рядочком по воді, він її оборонець і вчитель.
Ми, дібров’яни, з радістю помічали цей шнурочок гарних птиць. Наввипередки ми кидали їм хліб, не один підбігав з фотоапаратом, щоб схопити наших гусок. Ми, міщани, так рідко бачили таку гарну пташину сім’ю, а вже ніколи не бачили її на Діброві, де озеро мале і хаща не велика. Тож ми раділи, що маємо таких милих жильців.
Рядочок спершу був недовгий, може так на який метр, але він швидко видовжувався в міру того, як гусенята росли. А росли вони дуже швидко. Одної неділі ми здалеку помітили човен. Виглядав як той, що ним плавали вікінги або греки: перед і зад чардака вибігав понад воду, вигнутий, наче шия птаха, а кінчався дзьобом. Сам чардак був жовтавий, а його ніс і керма — чорні. Зблизька… це була валка гусей! Як звичайно, перед і зад — це були батьки, а гусенята вже виросли так, що це вже була мала фльотилія завдовжки в добрих два метри. І колір чардака не був чисто жовтий, а присипаний-розмальований бурим чи гливим. Так он як виросли гусенята!
Ще тиждень — і он який поступ: на Андрієвій травичці пасеться ціла сім’я. Батьки й діти вже тепер приходять поїсти свіжої м’якої травички і хлібця. Вони такі свійські, що не бояться знайомих людей, а вже зовсім не бояться Андрія, що годує їх з руки. Гусенята вже на високих ногах і всі бурі, тільки шия щойно почала темніти та витягуватися. І ще ноги надто довгі в порівнянні з невеликим тулубом. Травичку вони зовсім випасли над берегом. Але хай лише хтось чужий наблизиться, вони зістрибують з берега і знову на воду, і складається фльотилія, і знову пливуть вони по озері, і всі ми радіємо, що так гарно ростуть і що їх завжди все ще дев’ятеро — твоє батьків і семеро гусенят. Сім’я велика, бо звичайно дітей у канадців буває п’ятеро.