Андрій уже привозить не одну і не дві буханки хліба, а цілий мішок, та й пан Бравн не шкодує їм кукурудзи.
Багато озер у нашій околиці. Давніше, доїжджаючи до Діброви, ми думали, що на ній кінчається маленький світ у цьому закутку. Дорога бо без гарного асфальту і цементу двадцятьтрійки враз стала найпоганішою порошнею Малтби, і нам здавалося, що на оцій м’якій порошні Малтби, обсадженій індіянськими помаранчами, кінчається наш дібров’яний світ.
Та йому далеко до кінця! Так далеко, як усій нашій землі, бо відомо, кругла м’яка дорога вибігає на горбовину поміж фармами й лісами, стає знову твердою, асфальтовою, і ви вилізли з дібров’яного «рогу» на високорівню. Її густо помережали озера. Їх безліч обабіч дороги, деякі незаселені, зарослі комишами, інші зовсім культивовані, почищені і забудовані довкола людськими оселями. Там світ більш доступний і культивований, ніж наш напівдикий дібров’яний. Там відпочинкові оселі для молоді, спортові клюби, очевидно з голфклюбом у першому ряді, там огрядні будинки, привітні городчики, цвітучі радісно-кольорово петуніями, даліями і левиними пащами. Обабіч же високі дерева.
З головної твердої дороги розбігаються в різні сторони менші, деякі з них гарні й тверді, інші пісковаті, як наша частина Малтби. Колись, як громада Брайтону, до якої належимо, матиме гроші, вона, напевно, подбає і про цей кусок дороги.
Отже, озер багато в нашій околиці, як, зрештою, і в цілому Мічігені. Недаром же це — держава озер, water wonderland!
Канадські гуски чомусь вибрали наше озеро, хоч воно мале й гамірне. Врешті, чи ж ми й самі знаємо, чому ми зажили тут, а не там? Не раз вас запитують, чому ви поселилися в Дітройті, коли в Америці є так багато кращих місць і ліпших спроможностей. Ви тоді відказуєте: «Бо мене сюди доля занесла». Так, як вітер заносить листок, що відпав від дерева.
Все ж наші гуски оселилися у Діброві трохи оподалік від племени. Інколи вони тільки залітали до нього або, як це було на христинах, куми-свояки прилітали до них. Тому, що це була єдина сім’я гусей на Діброві, всі ними захоплювалися й завидували Андрієві, що має таких приятелів. Бо на нічию ділянку вони не ходили пастися, і ніхто не потрапив заслужити їхнього довір’я, тільки Андрій. І виявилося, що вони мали добрий розум, хоч люди привикли казати: «дурна гуска». Оці наші були зовсім іншого покрою і мали доволі розуму в своїх розмірно малих головах. Головним доказом цього була їхня обережність у відношенні до людей. Вона згодом ще збільшилася.
Навесні мало хто буває на Діброві, хібащо власники ділянок, що щось собі на них роблять, господарі, що мають доми. У них завжди доволі праці, тож кожну хвилину використовують і, коли можуть, проскакують на Діброву і в будні. Але гостей буває дуже мало, бо ні пікніків, ні купелі, ні жаркого сонця. Тож гусям жилося затишно й безпечно.
Але наблизилося літо. На озері появилися рибалки, щораз частіше ви бачили один чи другий човен, на ньому найчастіше діти, яких батьки привезли прогулятися по озері. Вже й по суботах і неділях залюднилося побережжя, ще трохи-трохи — і почнеться розваговий сезон.
У таку теплу неділю батько та його десятилітній синок мали розвагу: вони човном ганялися за гусьми. На щастя, на воді вони меткі та швидко й зручно зміняють напрям. І, на щастя, синок щойно вчився стріляти. Батько направляв йому рушницю та повчав, як стріляти до гусей. Розумний батько! Вже малого хлопця вчить убивати невинних тварин. Дуже добре робить: синок бачить у телевізії, що кожний спір найлегше виграти, застріливши противника, Хай вчиться!
Люди, що бачили цю подію з берега, стали лаяти хоробрих мисливців і нагадувати їм, що на Діброві не вільно стріляти. Хвилину затримки у бойовій акції використали гуси і запливли в річку, що на пластовому губиться в мокравинах і хащі. Там знайшли безпечну схованку, бо човен туди не запливе і люди в мочар не підуть.
З тої пори гуски стали дуже обережні. Вони паслися рано вранці й увечері, а вдень десь ховалися в комиші та багна і не показувалися на озеро. Сумно стало їхнім приятелям, що так їх любили й ними захоплювалися, що тішилися ростом їхніх гусенят і радо помічали швидкий розвиток та дозрівання молодих. А вони й справді виглядали вже, як батьки, навіть шиї в них були чорняві з білою закраскою під бородою. Але тулуб був стрункіший, ніж у батьків, а крила ще не зовсім оперилися, бракувало їм довгих пер, необхідних до лету. Але вже й цього вони пробували, підстрибуючи в повітря; мусить же молодь бути готова до осіннього лету.