- Але ж дядьки несли ящик, а не бочку!
- А в ящику - бочка, - не розгубився ласун.
Помалу всі вгамувалися і поснули. Всі, крім Малька-Ванька - він лежав і напружено прислухався, чекаючи, коли діти поснуть міцно-преміцно!
Тоді він підведеться й увійде до чарівної кімнати.
Адже він помітив те, чого інші не побачили.
Олеся Василівна забула в дверях...
КЛЮЧ!
Малько-Ванько вистромив голову з-під ковдри.
Спальню заливало місячне сяйво.
Панувала тиша. Всі спали. Одні дихали тихо, інші злегка сопіли, а деякі навіть хропли...
Малько-Ванько спустив з ліжка ліву ногу і подивився довкола.
Ніхто не поворушився.
Тоді він спустив праву ногу. І знову тихо.
Він зліз зовсім і ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипіння! То зарипіла підлога.
З сусіднього ліжка підвелася голівка цікавої Варвари, і в Малька-Ванька уп'ялися великі очі.
Дівчинка була такою цікавою, що навіть спала сторожко, боячись проґавити щось незвичайне.
Коли пролунало рипіння, Варя прокинулась і побачила, що біля дверей чарівної кімнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, він відразу ж відсахнувся.
Та було пізно: цікава Варвара скочила з ліжка.
Малько-Ванько заступив собою ключ і замахав на неї руками:
- Тс-сс-сс! Тихіше! - сичав він і насторожено позирав довкола. На його щастя, ніхто більше не прокинувся - усі міцно спали.
- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навіщо?
Вона хотіла запитати: "Ти чого встав? Ти навіщо йдеш до чарівної кімнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумів її.
- Я нічого, - забурмотів він. - Це я хочу... води напитись.
Але обманути цікаву Варвару було не так просто! Тим більше, що вона вже прокинулась.
- А вода в коридорі! - проспівала вона глузливо і спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!
- Забирайся геть! - нагримав він на Варю. - Немає чого тобі тут робити. Йди спати...
- Не піду! - затялася Варя.
- Підеш! - Малько-Ванько штовхнув її.
- Сам іди!
- Ну ось, я тобі зараз... - почав він рішуче. Та Варя наблизилась до нього, витріщила очі й підкреслено прошепотіла:
- Я ось як заверещу!
Малько-Ванько заціпенів. Коли Варя вищала, навіть Яквас тікав і ховався у своєму кублі. У дитсадку зчинялася тривога, всі - малі та старі - поспішали Варі на допомогу.
Ось і зараз вона звично наморщила носика й трохи відкрила рота.
А що як справді завищить?
Діти схопляться...
Прокинеться Олеся Василівна!
- Ні, ні! Ти тільки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.
- Буду смирною, якщо візьмеш і мене з собою, - швидко пообіцяла Варя.
Ну що ти з нею вдієш?
Взагалі Малько-Ванько і Варя частенько гралися разом, ділились ласощами, їх навіть мали за друзів, якщо можна назвати друзями дівчинку й хлопчика, у яких такі різні вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусі, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько ліз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спільної думки і тоді разом лізли на шовковицю або хлюпалися у теплій воді басейну.
Але одне діло гратися у басейні, і зовсім інше - розкрити Велику таємницю чарівної кімнати!
Малько-Ванько важко зітхнув.
- Гаразд, - він щосили намагався насупити білі бровенята. - Тільки ж гляди мені!
А якщо говорити щиро, то він був навіть радий, що не сам піде до чарівної кімнати. Бо невідомо, що там за дверима...
Ось так чудастія!
Вони обережно зайшли до кімнати й зупинились.
Двері за ними повільно зачинилися.
Клацнув зловісно замок.
З переляку діти здригнулись.
У кімнаті нічого не було. Тобто - ні стола, ні стільців, ні ліжка - геть нічого, що буває у звичайних кімнатах. Навіть телевізора.
Але зате тут було...
...МІСТО!
Велике іграшкове місто починалося біля самих ніг Варі та Малька-Ванька й розкинулося на підлозі в усі кутки кімнати. Сріблясте місячне сяйво заливало його з вікон.
Будинки були маленькі-маленькі, але, як і в справжньому місті, одно- та багатоповерхові.
Дивне місто перетинали вулиці - не ширші за стрічечки у Вариних кісках.
Окремо височіли корпуси заводів з трубами завтовшки з олівець.
Мов дротинки, виблискували трамвайні колії, на яких позавмирали трамваї завбільшки з сірникову коробку.
Вулиці були забиті нерухомими крихітними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
І над усім цим сяяли величезні блакитні літери. Малько-Ванько й Варя вже вміли читати і тому без особливих труднощів розібрали слова:
Чарівна Круговерть
- Мабуть, так місто називається, - мовив Малько-Ванько.