Пенні наблизилася до батька, обійняла за шию.
Він, продовжуючи стояти навколішки, усміхнувся дочці.
— Ти — наш маленький дарунок Всевишнього. — І вже з надією додав: — Якщо Господь дарував нам таку дочку, як ти… — Він поплескав її по голові. — Можливо, Господь зцілить твою матір від цієї огидної недуги.
Майло підвів голову, на його обличчі сяяла надія. Оголена божевільна мати Пенні в надійних руках.
— Залишайся! — наполягав Майло. — Залишайся, приготуєш нам поїсти!
Пенні перевірила повідомлення на телефоні.
— Пілот каже, що згущується імла. Потрібно вилітати протягом години.
— Куди ти летиш? — спитав батько. Бідолашний. Увесь його світ розсипався на шматки.
Холодним рішучим тоном, не схожим на її власний, Пенні відповіла:
— До Непалу. — І повторила: — Мені потрібно до Непалу.
Круторогий як не спромігся доправити Пенні до самої верхівки скелястих Гімалаїв. Після віддаленого селища Хоп-Цинг останні п’ять майже вертикальних кілометрів вона змушена була долати на вузьких спинах сухорлявих шерпів — жителів Непалу. І навіть із їхньою допомогою Пенні не дісталася до місця. Коли вдалечині показалася печера, шерпи затремтіли від жаху. Мимрячи собі під ніс заклинання, щоб відвернути лихо, вони спустили її на випечену сонцем землю та пішли назад. Коли вона почала сперечатися, один міцний чолов’яга указав на віддалену печеру та щось істерично став белькотіти своєю мовою.
Пенні залишалося тільки продовжувати сходження наодинці.
Коли вона здиралася кам’янистими гірськими схилами і з-під ніг обвалювалося каміння, вона уявляла собі, як Максвелл, тоді ще зовсім юнак, робив подібне паломництво. У Парижі він описував, що провів кілька років із цією дивною старою жінкою-містиком. Він видав себе за старанного учня, й вона погодилася навчити його всіх таємниць тантри. Попри енергію юності, Максвелл зізнався, що ці роки практики сексуальної магії зі старою відьмою ледь не вбили його.
Правду кажучи — і саме ці подробиці лякали Пенні — він говорив, що у печері, де мешкає містик, всюди розкидані скелети чоловіків та жінок, яких стара закатувала сексом до смерті. Їхні кістки так і залишилися в позиціях Камасутри — нестерпних еротичних викривленнях.
Пенні пристебнула на спину свою сумку на колесах й продовжила потроху п’ястися вище, чіпляючись пальцями ніг за прямовисну кам’яну стіну. Пам’ятаючи розповіді про оргазмічну агонію, вона сподівалася, що жінка-містик померла. Уже років десять про неї ніхто нічого не чув.
Сухий льодяний вітер погрожував відірвати пальці Пенні від вузьких щілин, за які вона чіплялася. На неї пікірували місцеві птахи, дзьобали та дряпали дівчину, щоб захистити свої гнізда, що розташовані неподалік. Неймовірно смерділо гуано.
Невже у Пенні був вибір? Навіть пані президент присягалася, що це єдиний спосіб протидіяти Максвеллові. Зухвалим убивством Алюет на очах у мільйонів він доводив, що може вбити будь-кого та будь-де. Він тримає мільйони заручників, відомо їм про це чи ні. Навіть якщо вони знайдуть нанороботів, буде вже запізно.
Лише Сивоборода Баба має протиотруту, може підказати лікування, навчить, як протидіяти легіону імплантованих нанороботів.
Сильним поривом вітру Пенні мало не відірвало від скали, за яку вона чіплялася. У розпачі вона розстібнула ремінь від «Прада», завдяки якому на її спині трималася валіза, а потім спостерігала, як та летить у безодню в неї під ногами. Здавалося, що політ тривав нескінченно, валіза повільно оберталася в повітрі, а потім вибухнула різнокольоровим вбранням від Анни Кляйн. Не обтяжена речами, вона почала здиратися вгору хутчіше. Опівдні, коли відчула, що сил уже не вистачає, Пенні підтягнулася до входу в печеру. Там було порожньо.
За словами Макса, Сивоборода Баба більшість одиноких днів проводила, плазуючи поміж стрімкими скелями, збирала лишайник та мох, із яких і складалася її пісна дієта. Вона харчувалася ще яйцями птахів, що гніздували на скелях. Більшість бальзамів-афродизіаків та припарок складалися з диків грибів, які вона збирала. Макс запевняв, що ночі вона проводить на самоті. Аж два століття вона жила цілком самотньо, вигадуючи нові, більш потужні засоби самозадоволення. Саме цим технікам Баба навчила Макса, саме це він асимілював у продукції масового виробництва від «Чарівної ти».
Як він і описував, уся печера була завалена скелетами та висохлими трупами людей, які, здавалося, випустили дух в обіймах найвищого задоволення. Серед померлих валялися й речі. Речі, створені людьми. То були перші зразки тих пристроїв, які вдосконалював Максвелл та випробував на Пенні. Тут були еротичні винаходи самотньої Баби, виготовлені з висушених оленячих рогів і зв’язані сухожиллями тварин. Щоб витримати численні самотні ночі, вона майструвала та вдосконалювала ці приладдя для власного задоволення. Саме її безмежна самотність породила коштовну колекцію сексуальних іграшок.