Після першого ж гудка відповів чоловічий голос.
— Брендо! — він схрип через місяці ридань.
Пенні сумно відповіла.
— Ні. — І співчутливо пояснила: — Ми познайомилися кілька тижнів тому…
— У Центральному парку, — підтвердив він. Бідолаха був зовсім розчавлений. Його наречена досі перебувала серед мільйонів жінок, які усамітнилися від суспільства.
Пенні змушена була нагадати собі, навіщо взагалі зателефонувала. Вона хотіла попросити вибачення та взяти на себе хоча б часткову відповідальність за нищівні наслідки «Чарівної ти». Й пообіцяти, що зробить усе від неї залежне, щоб подолати цю кризу. Вона воліла запевнити цього стражденного покинутого нареченого, що майже готова вступити в бій із Корнеліусом Лінусом Максвеллом. Невдовзі вона стане повноправною секс-чаклункою, достатньо могутньою, щоб протистояти та розкрити змову Максвелла щодо нанороботів. Вона хотіла, щоб її слова співчуття огорнули бідолаху заспокійливим коконом. Але у вирішальний момент їй забракло сміливості. Натомість вона спитала:
— Як вас звуть?
На тому кінці дроту чоловік засопів.
— Юрій, — відповів він. Голос припинив тремтіти, й він поцікавився: — А вас? — Несподівано його питання здалося дивним, уїдливим.
Пенні подумувала сказати справжнє ім’я. Вона винувато оглянула вхід у печеру, прослідкувала поглядом за птахом у блакитному непальському небі й нарешті відповіла:
— Ширлі.
Повисло мовчання, потім чоловік перепитав:
— Ширлі? — Тепер у його голосі відчувалася жорсткість. — Ширлі, а чому ж тоді у мене висвітилося ім’я «Пенні Гарриґан»?
Пенні завмерла: її зловили на брехні. Змертвіла дівчина не знала, що відповісти. Пульс підскочив до 165 ударів на хвилину.
— Не ошукуйте себе, — жорстоко насміхався її співрозмовник, Юрій, — я читав «Нешнл Інкваірер»! — У його голосі бринів біль. — Мені відомо, що Пенні Гарриґан подає позов на володіння патентами «Чарівної ти»! Я бачив у новинах повідомлення, що наступного тижня ви маєте з’явитися до суду. — Він істерично зареготав. — Ви вкрали мою Бренду! Вкрали дружин у мільйонів чоловіків і матерів у мільйонів дітей!
Він репетував так голосно, що Пенні була змушена тримати слухавку на витягнутій руці. Всією печерою лунали його погрози. Вона чула в його голосі вбивчу зневагу. Це неможливо було сплутати.
Розлючений Юрій волав:
— Кожний запальний чоловік в Нью-Йорку мріє лише про те, що вб’є вас!
Телефон Пенні запікав, сповіщаючи, що батарея розрядилася.
— Якщо ви наважитеся з’явитися на суді, щоб відстоювати свої права на патенти, ми власноруч вам ноги та руки повідриваємо, — заприсягся він. — А сьогодні ввечері… сьогодні ввечері ми спалимо ваш будинок…
Від цієї погрози Пенні мало не задихнулася. Монік! Монік сидить сама, недієздатна, у кімнаті, в її розпорядженні лише печиво «Поп-Тарс» та пляшка води. Пенні має зателефонувати та попередити подругу. Якщо розлючений натовп підпалить будинок, Монік згорить у ньому живцем.
І саме цієї миті сіла батарея в телефоні.
Весь довгий політ назад від Непалу до Нью-Йорку Пенні згадувала свою найкращу подругу. Коли думала про Монік, нещодавно сповнену енергії, але яка зараз по-рабському занапастила себе в темній замкненій кімнаті, використовуючи чоловічий куприк, вироблений із якогось космічного полімеру, їй хотілося плакати. Бідолашна Монік зі зґвалтованими статевими органами, на яких уже пухирі з’явилися, без жодних сумнівів, зависла у пітьмі, де задоволення приносить смерть. Пенні про себе молилася давнім тантричним богам, щоб її красуня-сусідка ще дихала.
Щоб скоротати час у тривалій подорожі, Пенні практикувала вправи з самозадоволення, яких невпинно вчила її Баба. Вона запестила свою задню частину до оргазму, а потім на місце цього дивовижного відчуття прийшли думки про щиру любов до батька. Вона довела себе, пощипуючи соски, до того, що дихання прискорилося, а потім швидко переорієнтувала цю зростаючу пристрасть на мрійливі думки про абіссинських кошенят.
Протягом тих днів, що вони провели разом, стара, здавалося, обирала еротичну зброю навмання поміж тих речей, якими була встелена печера. То були грубої збірки приладдя з кісток, каменю та пір’я. Кожен прилад Баба використовувала як гребінець або важіль, щоб діставатися навіть найвіддаленіших гарячих тантричних точок Пенні. Тільки-но діставши їх, відьма неодноразово доводила її до божевільного збудження, завжди заохочуючи дівчину давати вихід задоволенню через фізичне здригання та радісні викрики грішною мовою. Після кожного заняття стара обтирала спітніле тіло Пенні ароматним мохом.