Разом вони ласували трав’яним чаєм, і Сивоборода Баба детально викладала свою теорію: задоволення — невмируща енергія, якою можна керувати та спрямовувати. Вона пояснювала, що задоволення приходить до тих, хто натренував свої рецептивні органи його радо сприймати. Проте вона попередила, що задоволення не можна стримувати або накопичувати. Воно повинно литися через того, хто його отримує, в іншому випадку реципієнт помирає.
Розмахуючи баранячим рогом, який стара збільшила завдяки камінцям, що викликають гострі відчуття, та травам, вона жестом наказала Пенні лягати на спину зі словами:
— Розпочнемо знов наші уроки, люба?
Вона мала рацію. За 136 днів у Парижі Макс навчив Пенні отримувати задоволення без кохання. Але тижні усамітнення в сирій печері Баби навчили її тому, що подібний нестерпний екстаз може співіснувати зі ще більшою прихильністю. Глибина почуттів до цієї старої чаклунки навіть здивувала Пенні. Вона гадки про них не мала, доки не прокинулася вранці свого останнього дня перебування в Непалі на їхньому спільному ліжку з посохлого моху й не усвідомила, що час повертатися до зовнішнього світу.
Того ж ранку Пенні мовчки поснідала кашею з грубо помелених змій. Спакувала нечисленні речі у зручний баранячий сечовий міхур. Пенні так довго день-у-день жила оголеною, що брючний костюм від Норми Камалі дарував дивні відчуття. Вона стала навколішки, поцілувала на прощання сплячу Бабу. І ще досвіт почала спускатися прямовисними скелями Евересту.
Зараз, сидячи на самоті у салоні приватного чартерного літака, вбрана з голови до ніг у стильного Версаче, Пенні сьорбала чай, який заварила з гілок та молока яка, принесених чаклункою. Вона перевірила електронну скриньку й дізналася, що суд щодо визнання прав на патенти призначено за кілька днів. Її перший крок у війні проти Макса — заперечити його ексклюзивні права на розробку продукції «Чарівна ти». Вона примусить його зійтися з нею віч-на-віч, вони стануть публічно змагатися в суді. Якщо вона програє — помре. Смерті вона не жахалася, одна надія — колись вона зіллється з Сивобородою Бабою у вічній насолоді.
А якщо вона, Пенні Гарриґан, виграє цю зухвалу битву? Якщо виграє, світ насправді звільниться від змови К. Лінуса Максвелла, а потім вона повернеться й стане жити, як стара чаклунка: відлюдно, у печері у скелі. Буде нескінченно вигадувати, як себе задовольнити, й навчатиме тих, хто потребуватиме її настанов.
Коли Пенні повернулася до свого таунхаусу в Верхньому Іст-Сайді, виявилося, що хулігани зіпсували вхідні двері з матовим склом. Яскраво-червоною фарбою з балончика величезними літерами хтось написав: «Нехай Пенні Гарриґан відсмокче у диявола!» Напис заплямував і вишуканий кам’яний фасад по обидва боки від дверей. Довгі патьоки фарби, мов у фільмах жахів, додавали певного ефекту. Опинившись на ґанку, Пенні побачила, що мармурові сходи захаращені набивними ляльками. Вони були завбільшки з пупса, і кожна взута в мініатюрні туфлі-човники від Сальваторе Феррагамо. Риси їхніх облич були прошиті і простьобані так, щоб якомога більше нагадувати обличчя Пенні. Завдяки акуратній вишивці у ляльок з’явилися теплі карі очі та рожеві пухкі губи. Жахливо було бачити, що всі ці ляльки були понівечені та наїжачені голками. Пенні охнула, здригнулася, похолола через усвідомлення того, що відбувається: це були ляльки вуду.
Серед зловісних артефактів купою були звалені тушки курчат, що вже розкладалися. Абияк вирвані горлянки і заплямоване кров’ю пір’я. Скляні пташині очі осудливо дивилися на Пенні. Їх вочевидь принесли в жертву на цьому ж ґанку. Поріг її будинку перетворився на вівтар несамовитої ненависті. У розбризканій крові залипли її давні месниці, чорні домашні мухи. Вони також кружляли над цурпалками обгорілих свічок.
Навколо неї з усіх боків лунали сирени пожарних машин. Небо затьмарила чорна хмара диму, від смороду вона закашлялася. Над головою злетіла ракета, немов вистрілили з військової гармати, залишаючи на небі невисоку дугу в бік Мідтауну. Ракета зникла за будівлями. Слідом пролунав приглушений вибух. Місто невідомо чому перетворилося на поле бою.
Пенні миттю згадала про Монік.
Її сусідка та найкраща подружка, напевно, була нагорі, коли будинок тримали в облозі. Занепокоєння витіснило з Пенні страх, вона швидко відштовхнула ногами жахливі елементи цього гротескного натюрморту. Вставила ключ у замок.
Усередині будинку під невисокими тонкими підборами черевиків від Кейт Спейд хрустіло бите скло. Вандали розтрощили кілька вікон. Їхнє знаряддя — каміння, огорнуте в папір з погрозами, — валялося тут же, в осколках. Дякувати Богові, що міцні решітки на вікнах з декоративної литої бронзи завадили нападникам проникнути в будинок.