Королевич Арістон закінчував свою промову, в якій постав перед Чарівливою принаймні гідним жалю, коли раптом вони побачили в повітрі листяний трон. Його несла незліченна кількість метеликів; один із них, небесно-блакитний (за тим кольором Чарівлива впізнала сина Сонця), підлетів до неї і звернувся з такими словами: «Їдьмо, прекрасна королівно, сьогодні ви станете вільною і зробите щасливим найлюб’язнішого у світі королевича».
Метелики опустили трон біля Чарівливої, вона сіла на нього, в ту ж мить знялася в повітря і зникла в далині. Арістон, охоплений відчаєм від такої втрати, не слухав більше нікого й нічого не відчував, крім свого надмірного горя: він кинувся в море. Фея одразу ж залишила скелю, бо та стала для неї зловісною після загибелі небожа, і, щоб вдовольнити свою лють, розбила її разом із баштою ударом блискавки на безліч маленьких уламків, які хвилі й вітер рознесли по всьому морю. З того часу з цього каменю, названого бірюзою, роблять персні, а самоцвіти, які одержали назву каменів старого гарту, походять від решток зруйнованої скелі; інші лише схожі на них. Спомин про нещастя, напророчене королевичу Арістону зміною кольору, дійшов і до нас: кажуть, що персні стають зеленими, коли з їхніми володарями мусить статися нещастя; стверджують навіть, що, звичайно, це пов’язано з незгодами кохання. Поки фея віддавалася своєму горю, руйнуючи острів, королевич Метеликів, радий зробити Листяному королевичу послугу, подібну до тієї, яку отримав від нього сам, доставив Чарівливу по небу до очеретяного корабля, прикрашеного гірляндами з квітів, де з усім нетерпінням палкої пристрасті на неї чекав її коханий.
Неможливо змалювати радість, яку він відчув, побачивши королівну: ще ніколи кохання не виявлялося так палко, як у серці і словах прекрасного королевича. Вони помчали до острова Ясного дня; королевич Метеликів полетів додому, до коханої королівни Коноплянок. Чарівлива послала двох метеликів до батька сповістити про свою долю. Король подякував небу і незабаром вирушив на острів Ясного дня, де Листяний королевич і прекрасна королівна панували на вершині блаженства, завжди були щасливі, бо навіки зберегли кохання й вірність.
ПРИЄМНЕ ПОКАРАННЯ
Жив собі колись великий король, який палко закохався у прекрасну королівну свого двору. Щойно він закохався, як одразу ж освідчився їй у своєму почутті, адже королі мають більше привілеїв, ніж прості закохані. Королівна вельми ласкаво прийняла женихання, яке могло піднести її аж до трону. Вона видалася королю такою ж розсудливою, як і чарівною, і він одружився з нею. Весілля було надзвичайно гучним, але найдивовижніше: і в шлюбі король, як і раніше, залишився закоханим. Щастя таких приємних пут Гіменея порушувала тільки одна прикрість: подружжя не мало дітей — спадкоємців королівства.
Щоб знати, надіятись чи ні, король вирішив порадитись з феєю, котра, як він вважав, була однією з його найкращих друзів. Її звали Страхітливою, проте далеко не завжди вона була такою стосовно короля. Ходять чутки, що в старовинних збірках цієї країни можна знайти пісеньки про її походеньки, адже в усі часи поети відзначалися неабиякою зухвалістю. Фея була дуже шанованою персоною і вражалася такою суворою, що надзвичайно важко було повірити в те, що й вона підвладна чарам кохання, та де ті серця, які здатні уникнути їх?
Король завжди був галантним кавалером і відзначався гострим розумом, тому розумів, що зовнішність — частенько оманлива. Він зустрів Страхітливу в лісі на полюванні, і вона постала перед його зором такою граціозною й чарівною, що король ні хвилини не сумнівався в її бажанні сподобатися йому. Бо фея мала більше задоволення від того, що її кохали, ніж тоді, коли викликала жах.
Ніжні почуття зберігалися кілька років, але одного чудового дня, коли фея була цілком упевнена, що володіє серцем коханого, мов особистою власністю, вона з’явилася перед ним у своєму справжньому вигляді. Фея була вже немолодою, її краса зів’яла, і вона одразу ж пошкодувала про свою самовпевненість, побачивши розгубленість на обличчі короля. Незабаром вона переконалася: почуття серця, хоч би якими ніжними були, не можуть зробити кохання щасливим без допомоги вродливої зовнішності. Король засоромився того, що закохався лише в чарівну примару. Він розлюбив фею і зберіг до неї лише поштивість і дружні почуття. З властивої їй природної гордості Страхітлива майстерно вдала, що цілком задоволена повагою короля, запевнила його в тому, ніби вона його найкращий друг, і навіть прийшла на весілля, як і інші феї, запрошені на свято, аби своєю гучною відмовою не дати підстави запідозрити її в тому, що засмучена цим шлюбом.