— Знайома дата, — зауважила тітка Пруденс. — Мерсі, що тоді сталося?
— Грейс, а чи не тоді ти вийшла заміж?
— 1865 рік, а не 1965, — поправила її тітка Грейс. Зі слухом у них були ті ж проблеми, що і з зором. 11 лютого 1865 року…
— Того року федерати вщерть спалили Гатлін, — сказала тітка Грейс. — Наш прадідусь усе втратив у тому вогні. Дівчата, ви що, не пам’ятаєте? Армія генерала Шермана знищила тоді весь Південь, і Гатлін у тому числі. Це назвали Великим вогнем. Пожежа зачепила усіх, окрім Рейвенвуда. Мій дідусь казав, що Авраам Рейвенвуд, певно, підписав у ту ніч угоду з нечистим.
— Ти про що?
— Ну, а як би ще вціліло його майно? Федерати спалили усі плантації вздовж річки, а повз Рейвенвуд пройшли так, ніби його не існувало.
— Дідусь казав, тієї ночі ще ось таке трапилося, — провадила тітка Пруденс, підгодовуючи Гарлона Джеймса шматочком бекону. — У Авраама був брат, жив з ним разом у будинку. То він тієї ночі зник — і всьо. Ніхто його більше не бачив.
— А що тут дивного? Може, його солдати вбили, а може, згорів… — втрутивсь я.
Тітка Грейс звела брову:
— А може, трапилося щось інше. Тіла-бо не знайшли.
Я зрозумів, що про дивацтва Рейвенвудів патякали віками ще задовго до Мейкона. Цікаво, що іще повідають мені сестри.
— А Мейкон Рейвенвуд? Що ви знаєте про нього?
— Не пощастило хлопчині. Незаконний син.
У Гатліні байстрюк прирівнювався до комуніста чи атеїста.
— Його батько Сайлас познайомився з його матір’ю після того, як від нього пішла перша дружина. Гарненька вона була, з Нового Орлеана, здається. Ну, то неважливо. Так от, незабаром у них народилися Мейкон із братом, але Сайлас так і не одружився, і вона від нього теж пішла.
— Грейс Енн, не так ти розказуєш, — втрутилася тітка Пруденс. — Сайлас Рейвенвуд був надзвичайно ексцентричний і злющий, як ті морози. А у домі в них узагалі бозна-що коїлося: ночами в них горіло світло, і весь час ходив якийсь чоловік у високому чорному капелюсі.
— І вовк! Про вовка розкажи.
Ой, про того вовка чи собаку й розповідати не треба було. Я сам його бачив. Але ж собаки так довго не живуть — це не міг бути той самий пес!
— Ага, Сайлас і вовка тримав. Точнісінько як собаку! — похитала головою тітка Мерсі.
— Але ж бідні ті хлопчики! Вони весь час поневірялися між матір’ю і батьком, а він їх не жалував узагалі. То бив, то нікуди не випускав. Навіть до школи.
— Може, ось чому Мейкон Рейвенвуд ніколи не виходить з дому, — сказав я.
— Та виходить він, — махнула на мене рукою тітка Мерсі. — Я його сотню разів бачила біля ДАРу, увечері якраз, — упевнено сказала вона.
Таке з Сестрами траплялося завжди: півдня вони проводили при тямі, але ж це тільки півдня. Я ніколи не чув, аби бодай одна жива душа бачила Мейкона Рейвенвуда, і мені мало вірилося, щоб він ходив до ДАР роздивлятися облізлі стіни й теревенити з місіс Лінкольн.
Тітка Грейс уважніше придивилася до медальйона на світлі.
— Одне можу сказати — ця хустинка належала Суллі Тредо. Її ще називали Сулла Провидиця. Люди казали, що вона віщує по картах долю.
— Яких картах? Таро? — запитав я.
— А що, є інші карти?
— Ну, гральні є. І карти світу, і мінних полів… — міркувала уголос тітка Мерсі.
— А як ви знаєте, що це її хустинка?
— Ну ось бачиш — у куточку вишиті її ініціали, — відповіла бабця, показуючи мені літери і вишиту під ними маленьку пташку. — Це була її мітка.
— Її мітка?
— Ворожки тоді всі мали якусь мітку. У них колоди карт були краплені, щоб бува їх хто собі не потягнув. Бо для ворожки карти — це все, я точно знаю, — сказала Тельма, сплюнувши з точністю меткого стрільця в урну в кутку кімнати.
Тредо. Це ж Аммине прізвище.
— То це Аммина родичка?
— Звісно. Вона її прапрабабуся.
— А що це за ініціали на медальйоні — ІКВ і ЖКД? Ви про них щось знаєте?
Багато я захотів. Не пам’ятаю, коли востаннє Сестри так довго були при пам’яті.
— Ти що, знущаєшся зі старої жінки, Ітане Вейт?
— Ні, мем.
— ІКВ — це Ітан Картер Вейт, твій двоюрідний прапрапрадід чи навіть пра-пра-прапрадід.
— Так, з математикою в тебе завжди були проблеми, — перебила її тітка Пруденс.
— У будь-якому разі Ітан Картер Вейт — це брат Елліса.
— Брата Елліса Вейта звали Лоусон, а не Ітан. Тому в мене й друге ім’я таке.
— У Елліса Вейта було два брати — Ітан і Лоусон. Тебе назвали на честь них обох Ітаном Лоусоном.
Я намагався подумки відтворити наше родинне дерево, адже бачив його сто разів. Свій родовід на Півдні знає кожна родина. Однак пригадати ім’я Ітана Картера Вейта на тому аркуші, що висів у рамочці на нашій кухні, я не міг. Певно, я все-таки переоцінив здатність тітки Грейс до об’єктивних суджень.