Похитавши головою, Амма пробурмотіла:
— Не хочу більше чути ні про які зелені очі й чорні коси. Сьогодні суне погана хмара, тож будь обережний.
Нині на Амму не находило — її просто накривало з головою. Та я й сам відчував, що хмари будуть недобрі.
Лінкова тарабайка, як завжди, підкотилася під жахливу музику, та коли я сів у салон, він прикрутив звук. Це був поганий знак.
— У нас проблеми.
— Я знаю.
— Сьогодні вранці в школі Джексона з’явився власний суд Лінча.
— Що чути?
— Ще з п’ятниці збираються. Про них мама згадувала, хотів тобі додзвонитися. Де ти, до речі, був?
— А, удавав, що ховаю в Грінбраєрі проклятий медальйон, щоб Амма пустила мене додому.
Лінк засміявся — він часто чув історії про Амму, відьом, амулети і прокляття.
— Ну хоч не почепила вона тобі на шию оту смердючу штуку з цибулею? Бо то був жах.
— То був часник. На маминому похороні.
— Усе одно жах.
З Лінком усе просто: оскільки ми стали найкращими друзями після того, як він «по-братському» розділив у автобусі шоколадний батончик, я отримав право казати й робити все, що заманеться. Навіть у такому ранньому віці ти вже знаєш, хто твій друг, а хто ні. Це ж Гатлін. Тут усе вже відбулося десять років тому, а для наших батьків — ще на десять чи двадцять років раніше. Здавалося, у місті нічого не змінювалося ціле століття, принаймні нічого не змінилося докорінно.
Але не цього разу. Як сказала б мама: прийшов час. Зміни — ось саме те, що вона любила, і цим відрізнялася від Лінкової мами. Місіс Лінкольн була фанатиком, затято берегла свої ідеали і мала багато зв’язків, а це виливалося у небезпечну суміш. Коли ми були у восьмому класі, вона видерла зі стіни електрощиток, бо застукала Лінка за переглядом Гаррі Поттера, а цей фільм, на її думку, пропагував чаклунство. На той час місіс Лінкольн уже вела кампанію щодо заборони видачі книжок про Гаррі Поттера у Гатлінівській районній бібліотеці. На щастя, Лінк вишмигнув до Ерла Петті під приводом перегляду MTV, а то б не бачити нашій школі гурту «Хто вбив Лінкольна» — унікального перш за все тим, що вони грають рок.
Я ніколи не розумів місіс Лінкольн. Коли мама була жива, вона, зітхаючи, казала: «Ви з Лінком можете бути найкращими друзями, але я не збираюся вступати в ДАР і одягати криноліни для військових сценок».
Потім ми з мамою рвали животи, уявляючи, як вона бреде по скопаних вибухами плантаціях у пошуку гільз, як обстригає волосся секатором і, як членкиня ДАР, організовує розпродаж випічки чи вказує всім, як оздоблювати їхні будинки.
Місіс Лінкольн легко вписувалася в ДАР. Була там відповідальним секретарем, навіть я це знав. А ще разом з мамами Саванни Сноу й Емілі Ашер була членом комітету. Моя ж мама ліпше провела б час у бібліотеці за вивченням мікрофільмів.
Якби могла.
Увесь цей час Лінк продовжував щось говорити, і врешті-решт я зацікавився і почав його слухати.
— Моя мама, Саваннина, матір Емілі — вони кілька вечорів не відходили від телефонів. Чув, як пліткували про розбите вікно на уроці англійської і поранені руки племінниці старого Рейвенвуда, — Лінк не замовкав навіть на поворотах. — І про те, що твоя дівчина щойно з психлікарні у Вірджинії, і що вона сирота, і що у неї маніакально-депресивний психоз абощо.
— Вона не моя дівчина. Ми просто друзі, — автоматично заперечив я.
— Та годі. Вона тебе, бачу, так запрягла, що хоч сідло одягай.
Таке саме Лінк сказав би щодо будь-якої дівчини, з якою я спілкувався, про яку розповідав чи на яку мимохідь кинув оком.
— Ми не зустрічаємося. Нічого не було. Просто гуляли.
— Та не чеши, вона ж тобі подобається. Зізнайся, Вейте, — не церемонився зі словами Лінк: сам він навряд чи міг би просто тусуватися з дівчиною без очевидної на те причини. Ну, хіба що вона б грала на електрогітарі.
— Я не кажу, що вона мені не подобається, але ми просто друзі.
Це була чистої води правда, навіть якщо я не хотів її визнавати. Але то вже було інше питання. У будь-якому разі я ледь помітно усміхнувся. І даремно.
Лінк удав, ніби від цих слів його знудило просто на коліна, і в цю мить ледь вивернувся від зустрічної вантажівки. Звісно, він просто патякав. Йому було байдуже, хто мені подобається, головне, щоб він мав чергову тему для приколів.