Ридлі подобалася напруга. Вона вкинула до рота ще одного коника:
— Чому?
Ліна дивилася на неї несамовитими очима.
— Тобі немає чого хвилюватися про мій день народження. Тебе не запросять.
— А слід було б. Я маю на увазі, хвилюватися. Це ж така важлива дата, — засміялася Ридлі.
Волосся в Ліни почало закручуватися і розкручуватися саме по собі, ніби ним грався вітер. Але вітру не було.
— Ридлі, я кажу тобі — годі, — почав дратуватися Мейкон. Його тон був такий самий, як тоді, коли я за вечерею дістав з кишені медальйон.
— А чому ти на її боці, дядечку М.? Я росла поряд з тобою стільки ж, скільки й Ліна. Чому ж раптом твоєю улюбленицею стала вона? — на якусь мить у її голосі я почув образу.
— Ти знаєш, справа не в уподобаннях. Тебе обрали. Я нічого не можу з цим вдіяти.
Обрали? Куди? Про що це він? Задушливий туман огортав мене дедалі щільніше, і я вже не був певен, що чую все як слід.
— Але ж ми з тобою однакові! — неначе вередлива дитина, канючила Ридлі.
В цю мить ледь помітно захитався стіл, а в келихах загойдалася темна рідина. Потім я почув ритмічне постукування по даху. Дощ.
Ліна вчепилася в стіл побілілими пальцями:
— Не однакові. Ти не така, — прошипіла вона.
Я відчув, як Ридлі напружилася. Її рука й досі змією обвивала мою.
— Ти гадаєш, Ліно, що набагато краща за мене? Так? Ти ж навіть імені свого справжнього не знаєш! І твоїм стосункам — кінець. Почекай лише — тебе теж оберуть, і ти побачиш, як усе відбувається насправді, — Ридлі зайшлася недобрим болісним сміхом. — Ти й гадки не маєш, однакові ми чи ні. Та вже за кілька місяців ти станеш точнісінько така, як я.
Ліна кинула на мене зляканий погляд. Стіл захитався дужче, на ньому заторохкотіли тарілки. Надворі спалахнула блискавка, і дощ почав заливати вікна слізьми.
— Замовкни!
— Скажи йому, Ліно. Хіба ж Сірничок не має права знати? Ти ж сама не в курсі — темна ти чи світла. Бо це від тебе не залежить!
— Я сказала, замовкни! — скочила Ліна з-за столу, відкинувши стілець.
Ридлі знову почувалася, як риба у воді.
— Ти ж розкажи йому, як ми разом жили, в одній кімнаті — як сестри. І ще рік тому я була точно такою, як ти, а тепер…
З того боку столу підвівся Мейкон і тяжко схилився на стіл. Його й без того бліде обличчя ніби зовсім утратило колір.
— Ридлі, досить! Я тебе викину геть, якщо ти мовиш іще бодай слово!
— Не викинеш, дядьку. Для цього в тебе сили забракне.
— Не переоцінюй своїх можливостей. Жоден темний чародій на землі не має достатньо сили, щоб свавільно вдертися в маєток Рейвенвуд. Я власноруч заговорив це місце — разом з усіма присутніми.
— Ой, дядечку Мейконе, ти забуваєш про славнозвісну південну гостинність… Я не вломлювалася. Мене запросив і привів сюди найкльовіший кавалер Гат-бліна, — посміхнувшись, Ридлі повернулася до мене, знімаючи з очей окуляри. З її очима щось було не те — вони світилися золотом, спалахували вогнями. А ще в неї були вузькі котячі зіниці. Світло, що лилося з цих зіниць, змінило все навкруг.
З тією ж недоброю посмішкою вона й далі дивилася на мене, а її обличчя потемніло, на ньому затанцювали тіні. Чарівні жіночні риси загострилися, шкіра напнулася на кістках, зраджуючи всі жилки, що дедалі помітніше пульсували кров’ю. Ридлі змінювалася в мене на очах, перетворюючись на чудовисько.
І це чудовисько до оселі привів я. До Ліниної оселі.
Тієї ж миті будинок здригнувся і затрусився. Гойдалися кришталеві люстри, миготіло світло. Віконниці рвало вітром, а по даху тарабанив дощ. Шум заглушив усе навколо, як і того вечора, коли я мало не збив Ліну.
Ридлі ще міцніше вчепилася в мене крижаною рукою. Я намагався вирватися, але не міг і поворухнутись. Холод поширювався по всьому тілу, рука почала затерпати.
Ліна з жахом глянула на мене.
— Ітане!
Тітка Дел тупнула ногою, аж під нею здригнулися дошки підлоги.
Я продовжував замерзати — холод підступав до горла, ноги не рухалися. Я не міг вирватися з лещат Ридлі й не міг пояснити, що зі мною відбувається. Ще кілька хвилин — і мені би просто перекрило кисень.
З того боку столу залунав спокійний жіночий голос. Це говорила тітка Дел.
— Ридлі, дитинко, я казала тобі не приходити. Ми нічого не можемо для тебе зробити. Пробач.
Мейкон був жорсткіший:
— Ридлі, за рік може змінитися все що завгодно. Тебе було обрано. Ти знайшла своє місце в Порядку речей. Ти більше не з нами і маєш піти.