За мить він стояв просто перед нею. Чи то вже мені марилося? Навкруг мене почали обертатися обличчя й голоси, я ледве дихав і так замерз, що щелепи заклякли і я навіть не міг поцокотіти зубами.
— Забирайся геть! — закричав Мейкон.
— Ні!
— Ридлі! Припини! Ти маєш піти. Рейвенвуд не місце для темних сил. Будинок заговорений, охороняється Світлом. Ти не зможеш довго тут перебувати, — наполягала тітка Дел.
— Мамо, — майже загарчала у відповідь Ридлі, — я не піду. І ти мене не змусиш.
Її гнівну промову урвав голос Мейкона:
— Сама знаєш, що це не так.
— Я вже сильніша, дядьку Мейконе! Ти не зможеш мене контролювати!
— Так, твоя сила зростає, але мене тобі не здолати. І я робитиму все, щоб захистити Ліну. Навіть якщо це завдасть шкоди тобі. Навіть якщо…
Цих слів для Ридлі виявилося занадто.
— Ти так учиниш? Зі мною? Рейвенвуд — темне місце і завжди було таким, ще з часів Авраама. Він — з нашої когорти, і Рейвенвуд має належати нам! Чому ти називаєш його світлим?
— Тепер Рейвенвуд — Лінина домівка.
— Твоє місце зі мною, дядьку М.! І з нею.
Ридлі підвелася, потягнувши мене за собою. Тепер посеред їдальні стояли усі троє — Ліна, Мейкон і Ридлі. Такий трикутник мав надто гострі кути.
— Я вас не боюся.
— Можливо, але тут твої чари не діють. Ти безсила проти всіх нас і проти природниці.
Ридлі загиготіла:
— Це Ліна у нас природниця? Не смішіть мене! Я бачила, що роблять природники. В неї від такого пуп розв’яжеться!
— Катакліст і природник — це не одне й те саме.
— Та невже? Хіба катакліст — це не природник, що перейшов на темний бік? Та це два боки однієї медалі!
Про що це вона? Я вже нічого не міг збагнути.
Потім я відчув, що остаточно закляк і от-от знепритомнію. Мабуть, прийшов час умирати. З теплом моєї крові з мене витягнули все життя. Я почув грім, полічив до одного і побачив блискавку. Вона відколола гілку від дерева біля самісінького вікна. Гроза розгорялася прямісінько над нами.
— Ти помиляєшся, дядьку М., і дарма борониш Ліну. Вона не природниця. Її долю відкриє лише її день народження. Це ти зараз гадаєш, що вона світла, бо вона така юна і невинна, але все це пусте. Чи не була я такою ще рік тому? А з того, що розповів мені Сірничок, вона радше темна, ніж світла. Грози? Блискавиці? Нещасні випадки в школі?
Вітер посилився, і Ліна розгнівалася ще більш. У її очах я бачив лють. Так само, як на уроці англійської, луснула шибка. Я вже розумів, чим це скінчиться.
— Замовкни! Ти не тямиш, що верзеш!
До їдальні увірвалися дощ і вітер, і зі столу на підлогу полетіли тарілки. Келихи розливали на дошки смуги темного вина. Всі завмерли.
Ридлі обернулася до Мейкона:
— Ти завжди її переоцінював. А вона ніщо.
Я хотів вирватися від Ридлі, хотів сам ухопити її і витягнути надвір, але не міг зробити й кроку…
Потім луснуло ще одне вікно, потім іще… Все розліталося на друзки — тарілки, келихи, скло на картинах; об стіни билися меблі, а вітер, увірвавшись із силою урагану, заглушив усе своїм ревом. Зі столу разом зі свічками й посудом злетіла скатертина, розкидаючи все навкруг. Здавалося, кімната почала обертатися. Усе витягнуло до вхідних дверей. Мовчун Редлі заверещав жахливим людським криком. Хватка Ридлі трішки послабла, я щосили кліпав, намагаючись не втратити притомність.
А в самому вирі стояла Ліна. Вона не ворушилася, і тільки вітер хлистав її косами по обличчю. Що ж урешті-решт відбулося?
У мене підкосилися ноги, і, перш ніж зомліти, я відчув порив вітру — справжню силу, що в буквальному сенсі відірвала від мене Ридлі, а її виштовхнула з кімнати. Падаючи на підлогу, я почув Лінині слова, чи принаймні мені так здалося.
— Забирайся від мого хлопця, відьмо.
Від мого хлопця?
Це про мене?
Я спробував усміхнутися, але натомість просто знепритомнів.
9. Х
Тріщина на стелі
Прокинувшись, я не міг збагнути, де я. Шукав бодай якусь підказку, і першими мені впали у вічі слова. Я вчитався. Простісінько на стелі над ліжком рясніли фрази. Ймовірно, написані фломастером.
І ще сотні інших фраз, частин речень, цитат із віршів, випадкових слів. На дверях однієї з вбудованих шаф було нашвидкуруч написано: все вирішує доля. На іншій — аж доки не стикнешся з фатумом. Двері вздовж і впоперек чорніли словами відчайдушний / непохитний / приречений / усесильний.