— Хвилиночку, а що це означає — стати темною?
Ліна глибоко вдихнула і ще якусь мить вагалася, розповідати мені про це чи ні.
— Ліно, я маю знати.
— Коли нам виповнюється шістнадцять, нас обирають. Це визначає нашу долю — бути нам світлими, як тітка Дел і Ріс, чи темними, як Ридлі. Темний чи світлий, чорний чи білий. У нас немає напівтонів. Ми самі не можемо обирати і змінювати вибір теж.
— Тобто як це ви не можете обирати?
— Ми не вирішуємо, бути нам на боці темряви чи світла, добра чи зла. Смертні можуть, інші чародії також, а ми — ні. В нашій сім’ї на це не існує власної волі. Все вирішується за нас, щойно нам виповнюється шістнадцять.
До мене довго доходили її слова. Це ж маячня! Я вже чимало прожив з Аммою, аби знати, що магія буває чорна й біла, але щоб Ліна не мала права обирати… себе…
Вона досі говорила:
— І тому ми не можемо жити зі своїми батьками.
— А це тут до чого?
— Раніше все було нормально, та коли сестра моєї бабусі, Алтея, стала темною, їхня мати не змогла вигнати Алтею. Тоді було так заведено: якщо чародій ставав темним, він з очевидних причин мав залишити дім і родину. Мати Алтеї сподівалася, що допоможе дочці усе перебороти, але не змогла, і в місті почали відбуватися жахливі речі.
— Наприклад?
— Алтея була ево. Це надзвичайно сильні чародії. Вони здатні впливати на людей так само, як Ридлі, але крім того вони здатні, так би мовити, еволюціонувати в смертних: вони проникають у жертву, змінюючи її і, якщо треба, змінюються самі. Після обрання Алтеї в місті почали траплятися нещасні випадки. Люди калічилися, а одна дівчина навіть втопилась. Ось тоді мати Алтеї врешті-решт вигнала її з дому.
Я думав, у нас у Гатліні проблеми, а тут ось копія Ридлі, ще й могутніша, цілодобово ширяє містом… Страшно й уявити.
— То через це тепер ви не живете з батьками?
— Всі вирішили, що батькам буде надто важко відвернутися від своїх дітей, якщо ті стануть темними. Тому з часів Алтеї діти живуть з іншими родичами аж до дня обрання.
— А чому ж тоді це не поширюється на Раян?
— Раян, ну… Вона особлива, — Ліна знизала плечима. — Принаймні щоразу, як я запитую про це в дядька Мейкона, він відповідає мені саме так.
Усе це було геть нереально — її родичі, надприродні сили… На вигляд вони не відрізнялися від інших людей — від мене, від будь-кого в Гатліні. Ну, можливо, на когось і не були схожі, але щоб настільки… Навіть Ридлі. Ну хто б міг подумати, що це не просто ефектна білявка, яка, вочевидь, щось переплутала, розшукуючи біля краднички Ітана Вейта… І як це взагалі можливо? Чому хтось стає чародієм замість залишитися звичайною людиною?
— А у твоїх мами й тата теж був дар?
Мені не надто хотілося знову підіймати це питання, бо я розумів, як воно — говорити про померлих батьків. Але тепер я просто мусив це знати.
— Так, як і у всіх у родині.
— А що вони вміли? Те, що вмієш і ти?
— Не знаю. Бабуся ніколи про це не розповідала. Я ж казала тобі — їх ніби не існувало взагалі, а через це я думаю, що… ну, ти розумієш.
— Про що ти?
— Ну, що їх могли обрати темні, і я теж стану такою.
— Не станеш.
— Звідки ти знаєш?
— А звідки мені сняться такі самі сни, як і тобі? Звідки я знаю, заходячи в кімнату, що ти там або була там?
«Ітане!»
«Це правда».
Я торкнувся її щоки і тихо додав:
— Я не знаю, звідки це мені відомо, але відомо — і все.
— Я розумію, що ти у це віриш, але не можеш бути певен. Навіть мені не відомо, що чекає на мене завтра.
— Більшої нісенітниці я в житті не чув.
Все сьогодні було не так: я не збирався цього казати, принаймні не такими словами, але добре, що сказав.
— Тобто?
— Усі ці казки про фатум. Ніхто не вирішує за тебе твоєї долі — тільки ти.
— Так, Ітане, якщо ти не з родини Дюкейнів. Навіть інші чародії обирають, а ми — ні. У шістнадцять років ми стаємо темними або світлими, права вибору не існує.
Я пальцями підняв її підборіддя.
— Отже, ти природниця. І що в цьому поганого?
Я зазирнув у Лінині очі, усвідомлюючи, що зараз її поцілую. Я знав, що доки ми разом, для хвилювання немає причин. Я майже повірив, що ми завжди будемо разом.
Тієї миті я облишив думки про баскетбольні прийоми і дозволив їй побачити, що відбувається в моїй голові. Що я відчуваю, що збираюся зробити, і скільки часу я наважувався на цей вчинок.