— Схоже, тепер ми знаємо, що вміє Раян.
Ліна всміхнулася, витираючи очі й підводячи до себе сестру.
— Чудотворець. Таких у нашій родині ще не було.
— Я так розумію, чудотворцями ви звете чародіїв-цілителів? — запитав я, почухавши голову.
Ліна кивнула й поцілувала Раян у щічку.
— Щось типу того.
27. XI
Звичайне американське свято
Після бурі під назвою «День усіх святих» ми потроху повернулися до звичайних справ. Я, як і раніше, ховався від Амми за рогом, зустрічався з Ліною, сідав до неї у катафалк і їхав до школи. Біля краднички до нас приєднувався Мовчун Редлі та дріботів за катафалком аж до самісіньких шкільних воріт. У їдальні нам складали товариство хіба що Лінк і ще двоє хлопців, і це важко було назвати компанією. То були Війні Рейд — єдиний член шкільного дискусійного клубу (вочевидь, дискусії там проходили нечасто) і Роберт Лестер Тейт — переможець орфографічного конкурсу штату, який уже два роки поспіль носив це звання.
Якщо ми з Ліною не жували бутерброди на стадіоні чи не ховалися від пильного ока директора Гарпера, ми сиділи в бібліотеці. Там ми перечитували рукописи про медальйон і сподівалися, що Маріан дасть нам іще якийсь ключ до розгадки. Більше з нами не відбувалося нічого незвичного: ніде не мерехтіли льодяники смертельно липучих сестер-сирен, не чорніли незрозумілі хмари, не вибухали урагани третьої категорії, не планувалося дивних вечерь з Мейконом. Усе було як завжди.
Крім одного. Найважливішого. Я божеволів від дівчини, яка теж, здавалося, втрачала від мене голову. Коли це встигло статися? Мені було легше повірити в те, що вона чародійка, ніж у те, що вона існує взагалі.
У мене була чарівна й могутня Ліна, кожен день із нею минав незабутньо й небезпечно.
Аж доки одного разу Амма не вирішила запросити Ліну на День подяки. Ось цього я ніяк передбачити не міг.
— Слухай, що тобі на тому святі робити? Знудишся, — непокоївся я, розуміючи, що в Амми вже з’явився якийсь план.
Ліна всміхнулася, і моє хвилювання зняло як рукою. Її усмішку я любив понад усе, та й щоразу, як вона усміхалася, я забував про всі проблеми.
— А як на мене, День подяки — це зовсім не нудно.
— Ти ніколи не святкувала його з нами.
— Я взагалі його ні з ким не святкувала. Це свято смертних.
— Жартуєш? Ти що, не їси в цей день індички? Гарбузового пирога?
— Ні, не їм.
— Ну, а сьогодні ти ж хоч не дуже ситно поїла?
— Так собі.
— Це добре.
Я заздалегідь підготував Ліну до того, щоб вона не дивувалася, коли Сестри після вечері загортатимуть печиво в серветки й ховатимуть його в сумочки. Чи коли тітка Керолайн і Маріан півночі сперечатимуться, де розташована перша громадська бібліотека США (в Чарльстоні) і як правильно змішувати фарби для відтінку «чарльстонський зелений» (дві частини «янківського чорного» і одна частина «повстанського жовтого»). Тітка Керолайн завідує музеєм в Саванні й так само добре знається на старовинній архітектурі, як моя мама — на амуніції і військовій стратегії Громадянської війни. Я готував Ліну до зустрічі з усією божевільною компанією: з Аммою, з дивакуватими родичами, з Маріан і Гарлоном Джеймсом.
Щоправда, я не розповів їй одну деталь. Цілком імовірно, що батько сяде за святковий стіл у піжамі, однак я не знав, як їй це пояснити.
Для Амми День подяки був одним з найважливіших свят, а це означало, що, по-перше, батько нарешті вийде до нас зі свого кабінету (хоча, зважаючи на пізній час, це не таке вже й диво), а по-друге, вечерятиме разом з усіма. І жодних сухих сніданків — у цьому Амма була категорична.
Тож на честь виходу тата в наш буденний світ Амма приготувала царську вечерю: індичку, товчену картоплю з підливою, боби й кукурудзу, солодку картоплю з суфле, медову шинку з коржиками, гарбузово-лимонний пиріг з безе… Щоправда після мого походу до озера я підозрював, що пиріг — спецзамовлення для дядька Абнера, а не страва для нашого столу.
Я на мить зупинився перед вхідними дверима, згадуючи, як уперше стояв на веранді маєтку Рейвенвуд. Тепер була черга Ліни. Вона зібрала волосся у хвіст, і лише кілька прядок вибивалося біля підборіддя. Я торкнувся їх рукою.
«Ти готова?»
Вона осмикувала чорну сукню, яка прилипла до колготок Хвилювалася.