«Ні».
«Але вже час».
Усміхнувшись, я відчинив двері.
— Готова чи ні — пізно.
В будинку пахло дитинством. Товченою картоплею і багато годинною працею.
— Ітане Вейт, це ти? — гукнула Амма з кухні.
— Так, мем.
— Ти ж не сам? Веди-но дівчину до нас, нам кортить на неї подивитись.
На кухні все шкварчало й кипіло. Амма стояла у фартусі біля плити, тримаючи в кожній руці по дерев’яній ложі Тітка Пруденс нипала туди-сюди, пхаючи пальці в усі кухон миски. Тітки Мерсі та Грейс розклали на кухонному столі «Ерудит», але складання слів ішло в них туго. Однак вони на це не зважали.
— Та годі вже там стовбичити. Йдіть сюди.
Кожен м’яз у мене напружився — я й гадки не мав, що можуть бовкнути Амма чи Сестри. Та й досі не розумів, чому запросити Ліну було для Амми так важливо.
Ліна ступила через поріг.
— Приємно нарешті з вами познайомитися.
Амма зміряла її поглядом з голови до п’ят, витираючи руки об фартух.
— Ага, то це через тебе у мого хлопчика з’явилося стільки справ. Листоноша мав рацію: гарна, як з картинки.
Цікаво, коли це Карлтон Ітон зробив Ліні такий комплімент? Чи не тоді, як вони з Аммою їхали до Броду?
— Дякую, — зашарівшись, мовила Ліна.
— Чула, ти тут школу добряче потрусила, — усміхнулася тітка Грейс. — Що теж непогано. І чого вони вас там вчать?
Тітка Мерсі виклала по черзі літери: Х-Т-І-Т-Ь-С-Я.
Тітка Грейс схилилася до дошки і скривилася:
— Мерсі Лінн, ти знов махлюєш! Шо це за слово? Ану скажи його в реченні.
— Мені хтіться того білого торта.
— Так неправильно.
Що ж, бодай хтось із них знає правопис.
Тітка Грейс прибрала одну літеру.
— Тут не треба м’якого знаку.
Ні, не знає.
«Ти не перебільшував».
«Я ж тобі казав».
— Кого я чую! Ітане, це ти? — широко розкрила обійми тітка Керолайн, яка саме нагодилася на кухню. — Ходи-но сюди й обійми тітоньку!
Я завжди завмирав, бачачи мамину сестру, — настільки вони були схожі. У неї було таке ж довге зачесане каштанове волосся, такі ж карі очі. Тільки, на відміну від мами, вона любила не джинси й прогулянки босоніж, а сарафанчики й легкі кофтинки. Певно, їй подобалося бачити подив на обличчях людей, які дізнавалися, що вона не якась вискочка-старлетка, а завідувачка Історичного музею в Саванні.
— Як там справи на півночі?
Тітка Керолайн завжди називала Гатлін північчю, бо по відношенню до Саванни він таки був не на південь.
— Нормально. А ти привезла мені праліне?
— А що, колись не привозила?
Взявши Ліну за руку, я підвів її ближче до нас.
— Ліно, це моя тітка Керолайн і двоюрідні бабці: Пруденс, Мерсі та Грейс.
— Приємно з вами всіма познайомитися, — Ліна простягла руку, але тітка Керолайн натомість стисла її в обіймах.
Грюкнули вхідні двері.
— З Днем подяки! — до будинку увійшла Маріан, тримаючи каструлю, накриту тарелем. — Я щось проґавила?
— От, скажімо, білки, — тітка Пруденс почовгала до Маріан і взяла її під руку. — Що ти про них знаєш?
— Так, ану всі хутко з моєї кухні. Мені треба простір, щоб почаклувати. А ти, Мерсі Стетем, цупиш мої цукерки — я все бачу.
Тітка Мерсі на якусь мить припинила жувати. Ліна кинула на мене погляд, стримуючи сміх.
«Я могла б запросити нашу Кухню».
«Повір мені, Амма сама собі диво-кухар. Їй допомога не потрібна».
Усі зібралися в залі; тітка Керолайн з тіткою Пруденс з’ясовували, як вирощувати на сонці хурму, а тітка Грейс і; тіткою Мерсі й досі сперечалися стосовно слова «хтіться» Маріан стежила за процесом. Цієї картини було б достатньо, щоб звести з глузду будь-кого, та коли я побачив Ліну поміж Сестер, обличчя у неї здавалося щасливим, навіть задоволеним.
«Це все так мило».
«Ти жартуєш?»
Чи так вона уявляла родинне свято? Каструлі, «Ерудит" і теревені літніх жіночок? У будь-якому разі, це точно не було схоже на Збори.
«Ну, бодай ніхто нікого не хоче вбити».
«Чекай, Л. Дай їм п’ятнадцять хвилин».
Крізь відчинені двері кухні на нас дивилася Амма. Точніше — на Ліну.
Вона точно щось замислила.
Зібрання за святковим столом почалося, як зазвичай. Хоча нічого звичайного насправді не було. Батько сидів у піжамі, мамин стілець пустував, а я стискав під столом долоню дівчини-чародійки. На мить мене переповнило змішане почуття радості й смутку. Але на роздуми не було й хвилини: ми ледь встигли сказати «амінь», як Сестри вже почали розмітати тістечка, Амма — накладати нам у тарілки здоровенні порції картоплі з підливою, а тітка Керолайн — вести світські розмови.