Сервіз злетів у повітря й застиг. Мейкон перевів на нього незмигний погляд, розуміючи: це виклик. Тієї ж миті чашки акуратно приземлилися на своє місце.
— Я стану темною, і вам цього не змінити.
— Неправда.
— Та невже? Я закінчу так само… — вона не змогла договорити. Ковдра впала з її плеча, і Ліна взяла мене за руку. — Ітане, доки не пізно, тримайся від мене подалі.
Мейкон роздратувався:
— Ти не станеш темною, що за легкодухість! Вона ж хоче, щоб ти думала саме так.
«Вона» він вимовив з тією ж зверхньою інтонацією, як вимовляв «Гатлін».
Маріан поставила чашку на стіл:
— Для підлітків усе — кінець світу.
Амма заперечно похитала головою:
— Чомусь судилось бути, а чомусь — ні. Але тут ще ніхто не ставив крапку.
Лінина рука дрижала.
— Вони кажуть правду, Л. Усе буде добре.
— Все буде добре? — висмикнула вона руку. — Моя матір — катаклістка, вона хоче мене вбити. Ми же щойно бачили видіння: на моєму роду прокляття, вже сто років, ще з часів Громадянської війни! Мені за два місяці буде шістнадцять, а це все, що ви можете зробити?
Я знову ніжно узяв її за руку — вона була не проти.
— Я бачив те саме видіння. Обраних призначає книга. Можливо, тебе вона не обере, — я хапався за соломинку, але в мене не було альтернативи.
Амма, грюкнувши блюдцем і чашкою об стіл, зиркнула на Маріан.
— Книга? — Мейкон вп’явся в мене очима.
Я спробував витримати його погляд, але не зміг:
— Книга з видіння.
«Ітане, мовчи».
«Ми маємо йому сказати. Ми не впораємося самі».
— Дядьку М., не зважай, ми навіть не знаємо, що означають ті видіння, — не здавалася Ліна, але після нещодавнього випадку я вже був з нею не згоден. Ми мали розповісти, адже все виходило з-під контролю. Й що далі… Ми начебто тонули, і я не міг не те що Ліну, а навіть себе витягнути на суходіл.
— Можливо, ці видіння означають, що не всі у твоїй родині стали темними? Як щодо тітки Дел? Ріс? Як може стати темною маленька Раян, якщо вона зціляє людей? — запитував я, підсуваючись до неї ближче.
Ліна втислася в спинку стільця:
— Ти нічого про нас не знаєш.
— Але ж, Ліно, він правду каже, — сердито зиркнув на неї Мейкон.
— Ти не Ридлі, ти не твоя мати, — старався переконати я Ліну.
— А звідки ти знаєш? Ти ж ніколи з нею не зустрічався. Та і я теж, хіба що у психопатичних нападах, яким, здається, ніхто не може дати ради.
Мейкон підхопив мій тон:
— Ми були не готові до таких нападів, я не знав, що вона здатна мандрувати. Не знав, що вона вміє дещо з того, що вмію я. Чародії не володіють цим даром.
— Щось ні про мене, ні про мою матір ніхто нічого не знає.
— Ось чому нам потрібна книга, — цього разу я говорив, дивлячись Мейкону в обличчя.
— Про яку книгу йдеться? — Мейкону уривався терпець.
«Не кажи йому, Ітане».
«Ми повинні».
— Про книгу, яка прокляла Женев’єву.
Мейкон з Аммою перезирнулись. Вони вже знали, що я скажу далі.
— Про «Книгу місяців». Якщо вона наклала прокляття, вона повинна його зняти, чи не так?
У кімнаті запала тиша.
— Мейконе, — подивилася Маріан на Мельхіседека.
— Маріан, не втручайся, ти вже й так наламала дров. А сонце, до речі, зійде всього за кілька хвилин.
Маріан знала, точно знала, де книга, та Мейкон змушував її мовчати.
— Тітко Маріан, де книга? — запитав я, не зводячи з неї очей. — Ви маєте нам допомогти, мама б допомогла, і ви ж не будете перебіжчиком, правда?
Я вів нечесну гру, але так було треба.
Амма піднесла руки, а тоді опустила їх на коліна: це означало, що вона капітулює. Рідкісний знак.
— Що зроблено, те зроблено, Мельхіседеку, вони потягнули нитку. Ця стара одежина має розторочитись, така вже її доля.
— Мейконе, є закони. Якщо діти просять, я зобов’язана їм допомогти, — мовила Маріан і подивилась на мене. — «Книга місяців» не в Lunae Libri.
— Звідки ви знаєте?
Мейкон зібрався йти й обернувся до нас. Він зціпив зуби, а в його очах темнів гнів. Коли він нарешті заговорив, його голос відлунював від стін, від стелі, від кожного з нас:
— Бо саме ця книга дала назву всій бібліотеці. Вона — наймогутніший провідник до царства мертвих. Вона прокляла нашу сім’ю до кінця часів, і знайти її не можуть уже сто років.
1. XІІ
Полювання на відьом
У понеділок вранці ми з Лінком їхали за маршрутом «Дев’яте шосе — розвилка — забрати Ліну — школа». Лінку Ліна подобалась, але у Рейвенвуд він би не поїхав нізащо в світі. Для нього це досі був будинок з привидами — і крапка.