Було темно, й він задихався від смороду. «Скільки так їхати й куди?» — думав він, хоча як у таких міазмах можна щось думати?! Невже я народився на світ тільки для того, щоб опинитися серед сміття?
Його привезли на розподільник, де він потрапив у ком панію пластикових пляшок. «Ти що тут робиш?» — здивувалися пластикові пляшки. «Я пластикова пляшка», — профальцетив він і злякався власного голосу. «Ти не пляшка, — похитали головами пластикові пляшки. — Принаймні не пластикова». — «А пищиш узагалі, наче щур», — докинула, взявшись у боки, груба пляшка-шатенка.
В цьому товаристві його відвезли на фабрику. По дорозі слухав, як хизувалися походеньками пляшки. Йому менше за все хотілося хизуватися. «Яке марнославство»! — думав він, придивляючись до горлечок, на більшості яких навіть не було ковпачка.
Його привезли на фабрику. Гігантський магніт грубо висмикнув пряжку і повідривав усі ґудзики. Це приголомшило його — він має ґудзики, і ці ґудзики металеві! Досі він не помічав і не думав про них — нащо думати там, де защіпаєш і йдеш.
Велетенський засмоктувач здер із нього весь одяг, остаточно пошматувавши та безслідно поглинувши клапті, з якими не розлучався ніде й ніколи. Його нага плоть! Транспортер поніс його далі, де на нього опускався перфоратор, щоб проколоти тисячами гострющих цвяхів. «Нііііі!!!» — загорлав він, смикаючись у намаганні звільнитися з-під верстата, і прокинувся.
Друга спроба (закінчення)
Зі страдницьким виглядом він тримав більшу половину піци, що невідь-як опинилася в його руках, повернувши його в дійсність, вернувши йому його, якого щойно збиралися перфорувати. Кусав її повільно й недовірливо, розтягуючи мару. Боявся, що як тільки прокинеться, піца зникне так само, як з’явилася.
Він їв її та чув, як невимовно тамується голод, ніби хтось ллє цілющу мікстуру на його подразнений шлунок. Ох, піца, зітхнув у перерві між пережовуванням.
Від споживання піци лише прибувало, доки поволі вона стала такою великою, що ледве тримав її в руках, росла, мов на дріжджах, заступила світ і загрожувала задушити у своїх недопечено - тістових обіймах.
Тут він остаточно очуняв та з усією нестерпною силою спізнав, що таке голод…
Конкуренція, яка починається з оди сміттю: «До сміття»
Як добре, що є світ, у якому сміття! Яким сірим і неправдоподібним був би він без сміття! Яким монотонним здавалося би життя! Як добре, що є смітники, куди викидають усе і вітер звідти не вхопить і не понесе! Як добре, що все сортують — папір до паперу, метал до металу, не віддають одне іншому на поталу!
Уявімо світ, в якому тільки один смітник — такий світ уже через мить би зник! Як добре, що світ виробляє відходи — на відходах будують добробут народи! Яке розмаїте сміття у суспільстві, де всього досить, де ніхто ні в кого нічого не просить! Невичерпні поклади — справжній клондайк! Ду ю лайк? Єс, ай ду — ай лайк!
Хвала спільноті, що не розмінюється на дрібниці, — вона ширяє вище од птиці й міцніша од криці. Оригінальний продукт і термін придатності чинний! Торти, рулети, куряче серце й качине! Овочі, кетчуп, стегна і вудженина — як добре, що все це не годен спожити ні парубок, ані дівчина!
Як добре, що купівельні візки — глибокі й просторі, а коліщатка сповнені траєкторій! Як добре, що в курки є серце, підтримуване стелажами! Як страшно, коли подумаєш про істоту без серця — майже, як без піжами! Сьогодні серця розфасовують кілограмами! По два, а ціною, як за один! Знижки волають зі стелажів та вітрин: «Візьми мене! Я номер 1!»
Як добре, що є Екватор, Панама і Еквадор! Жовтіють банани, шаріється помідор! Як славно, що їх завантажують до контейнерів і через океани везуть кораблями та авіалайнерами!
Як зле, коли смітники за металевими огорожами, оповитими шпичакуватими рожами! Що їх, мов злочинців, на ключ замикають — так, ніби вони без ключа зникають!
Ні — парканам, вищим од людського зросту! Адже дістатись туди аж ніяк не просто. Яке щастя, що не всі контейнери під замками! Стоять уздовж тротуарів роками! Як добре, що кожний може підійти, викинути чи взяти, байдуже проминути або, скільки треба, стояти! Якби все місто складалося з таких перехресть! То була би воістину жесть!
«Пес має злість — роздере і з’їсть!» — садиби з такими написами він обминав десятою дорогою, не маючи сумніву, що як не з’їсть, то покусає.