«Ось ти яке», — казав він, вдивляючись в обличчя, якому належав голос. Темні, трішки голодні очі... Хто ж у ці ситі часи не голодний? Голова, на ній світле волосся, що десятками кісок стирчить урізнобіч. «Як інопланетянин», — дивувався він, який, сам інопланетян ніколи не бачивши, знав про них від свого батька, який описував їх йому як дрібних і стрибучих істот з антенами, зеленими й довгими. Тими антенами вони боляче штрикались, і батько метався по кімнаті, доки, знеможений, вибухав голосним храпом. Мати називала інопланетян зеленими кониками, а дядько розказував, що їх насилає Зелений Змій. «Ти виростеш Побиваном і здолаєш падлюку», — казав дядько. «Як ти його лупцюватимеш?» — розцьковував далі, і він, увійшовши в роль, вимахував галузкою, яку його уява перетворювала на довбню, а дядько та решта заходились реготом.
— М ’ясо — це кепсько, — сказав незнайомець, наче проскандував гасло.
Він замислився, насторожений категоричністю формулювань цього химерного візаві, який стояв тепер напроти нього, по той бік контейнера. Якщо зараз і піст, то хіба не належить він до тієї категорії людей, яким дозволено їсти поряд зі студентами та вагітними? Батьки оформили його в університет життя, не запитавши, чи хоче він там навчатися. Був вагітний і що народив, те мав. Усе це тільки утвердило його в підозрі, що незнайомець забиває баки, поклавши око на здобич.
— А що не кепсько? — спробував розважити він із натяком на філософію. Казав же ж колись Сакидон, поплескуючи його по плечі: «Цей буде філософом».
— Банан, — сказав розкольник, — яблуко, ананаси.
З тону він зрозумів, що банан зовсім не обов’язково мусить бути бананом, а лише відкриває асоціативний ряд, що тільки підтвердила наступна фраза:
— Фрукти, овочі. Плоди, що їх дарує природа.
«Невже він гадає, що я повірю в ці байки? — протестував він услід за своїм єством. — На що він розраховує? На полядвицю? І до чого тут природа, якщо його ріг достатку — міський смітник, куди святий Мартин та інші праведники цього світу ховають для нього несподіванки?»
— М ’ясо — це вбивство.
Він здригнувся.
— Я нікого не вбивав.
Він відчув, як його, який навіть комашку закатруплю-вав тільки тоді, коли вона докучала, вкриває холодний піт. Бувало, ладний у першому пориві розчавити комара, що сидів, встромивши хоботочок у шкіру, він урешті не завдавав йому жодних тілесних ушкоджень.
— Хто їсть м’ясо, стає співучасником вбивства.
— Ми всі їмо м ’ясо.
— Я не їм м ’яса.
Контраст палаючого погляду і крижаного тону примусили його знову здригнутися. Його ноги зробилися ватяними. Тепер він був певний, що має справу з маніяком. Він не раз читав про таких у газетах, які підстилав, лягаючи спати.
— Масове вбивство.
Він хотів утікати. Втеча — єдиний рятунок. «Ніколи не вступай в розмови з незнайомими», — наказували батьки, і він вступав тільки тоді, коли бачив, що отримає гостинець.
Цього разу гостинцем не пахло. «Відчуваєш небезпеку — тікай!» — навчали батьки азів, що в тваринному світі успадковуються на рівні інстинктів. Батьки прищеплювали йому й чимало інших важливих речей.
— Ти віриш у вічне життя?
Спершу запитання його ошелешило, а потім упевнило в жахливому здогаді. Поблизу ані душі. Він ступив крок назад, відповідаючи ухильно, обтічною, але достеменною фразою:
— Я вірю в завтрашній день, який знову наповнить контейнери.
— А в життя після смерті віриш? У перевтілення. Сьогодні ти людина, а завтра можеш стати комашкою.
Він уже сьогодні був багато чим схожим на комашку — щоправда, хоч би як завзято тріпотів руками в рукавах, з яких звисали торочки, мов пір’я, не здужав би піднестися так граційно, як вона, — найімовірніше, взагалі не здужав би.
Напевно, незнайомець не маніяк, а придурок. Від цього нового припущення йому відлягло. Що міг відповісти? Що був комахою? Він згадав комах, з якими літав у дитячих снах. Згадав комара, якого не вбив, і подумав, що, може, то себе він тоді не вбив.
— Я був комахою, — відповів.
Незнайомця таке зізнання спантеличило.
— У наступному житті можеш бути телям, якого заб’ють електричним струмом, розфасують, продадуть і з’їдять, засмаживши на пательні. Бладі стейк фор е літл брейк — ду ю лайк сам кейк?
Якщо вже, тоді йому світить бути не тільки телям, а й кур кою, гускою (о добрий святий Мартине!), качкою, індиком, свинею і навіть бараном, якого приносять у жертву, і конем, який форкає та ірже. Адже не гидував нічим: їв усе, що потрапляло під руку, крім відвертої гнилятини.