— Баран.
— Сам баран!
— Я кажу : не теля, а баран.
— По ногах потовчуться та ще й визвіряться, ніби не він тобі, а ти йому винна.
— Місцем не поступляться.
— Я оце їхала, дідок зайшов, руки-ноги тремтять, а перед ним лоботряс сидить у навушниках і в вікно тупиться — нічого не чую, нікого не бачу. Я йому зауваження роблю, а він мені: «Слиш, карга, чо пристала».
— І зовсім Ви не карга.
— Синочок, нічого не скажеш.
— Виховали.
— Цікаво, хто?
— Хто ж іще.
— Я своєму за таке вуха надер би.
— Та Ви що!
— А що?
— За рукоприкладство тепер батьківства позбавлять.
— Цих уже комісій розвели.
— Дармоїди!
— Скоро на голову вилізуть.
— Батогом звідти цвьохатимуть.
— Батьків — у рабство, дітей — на трон.
— Ви побільше збоченських книжок читайте.
— Нащо мені? Куди не глянь — збоченство. Вмикаєш телевізор — збоченство. Сьогодні увесь світ — одне суцільне збоченство!
— Оце так сказано!
— Браво!
— Можна ще раз?
— До чого дійшли!
— Взимку людина в парку замерзла.
— Безхатченко.
— Хіба безхатченко не людина?
— Помреш, і навіть поховати не буде кому.
— А тоді вже й так усе одно.
— Як Ви можете таке казати!
— А хіба що?
— Це ж брутально.
— А стояти тут не брутально?
— Він каже, як є.
— Ніяке не є.
— Як кішка здохне — Ви що, її ховати будете, так?
— І буду.
— А якщо у дворі, не Ваша — теж будете?
— Теж буду.
— Не будете. Закладаюся, що не будете.
— Ви по собі судите.
— А я її на смітник викину.
— По Вас і видно.
— Гицель!
— У нього гарячка.
— Це у Вас гарячка.
— Я такого не верзу.
— Це ж блюзнірство!
— Хотів би я побачити Вашу доброту.
— І побачите.
— Ви мені погрожуєте?
— Боронь Боже!
— Як Ви взагалі могли порівняти людину з кішкою?
— А чим кішка гірша, ніж людина?
— Може, Ви ще з кішкою до ЗАГСу підете?
— Не треба так.
— Ви, напевно, ніколи не мали хатньої тваринки.
— Добре, що Ви мали.
— Тварина — надійніший друг, ніж людина.
— Філантропія, нічого не скажеш.
— Іноді здається, вона розуміє вас краще, ніж Ваші рідні.
— Особливо, коли Ви її кóпаєте спересердя, а вона винувато попискує.
— Підібгавши хвіст.
— Моя кішка сімнадцять років прожила.
— Кажуть, добре хатню тваринку завести, коли в сім’ї діти.
— Мій хом’ячка має.
— А моя — пару пацючків - альбіносиків.
— Тьху, яка гидота!
— Як противно!
— А Ви на себе подивіться.
— Я ніколи не тримала б такого мерзенства.
— Це ж треба дожитися!
— Колись щура шваброю періщили.
— Тепер цяцькають.
— Якби Ви бачили, як вони гарно бавляться.
— В альбіносів червоні очі.
— А шерсть біла.
— Мій вимагає змію.
— То купіть йому.
— Нізащо.
— А я своєму сказала: вибирай — або я, або вона.
— І що він вибрав?
— Мої обоє рибок розводять. Тіпа змагання влаштували.
— Не « тіпа », а « щось на кшталт ».
— Ой, я Вас умоляю...
— Звідки тільки такі зануди беруться?
— Я культурна людина.
— Я своїй черепашку купила.
— Кажуть, черепахи тисячу років живуть.
— А людина?!
— В нас австралійський папуга.
— Цікаво, як він до Вас потрапив?
— З крамниці.
— Контрабанда.
— Ви природу нищите.
— Якби Ви бачили, як він, біднесенький, у клітці сидів!
— Вона хоче сказати, що визволила його.
— І визволила!
— З однієї клітки в іншу.
— Наклепники! Він у нас по кімнаті літає!
— І в скільки Вам милосердя обійшлося?
— Інші дітям їсти не мають за що купити.
— Не заглядайте в чужий гаманець.
— Це я заглядаю?
— У Вас сумка відкрита.
— Мій гаманець!
— Не хвилюйтеся.
— Спокійно.
— Нічого не сталося.
— Розступіться.
— Дайте дорогу.
— Ви хто?
— Лікар.
— Нашатирний спирт!
— Хтось спирт має?
— Ви отого покличте, нехай дихне на неї.
— Хтось має з собою парфуми?
— Черрутті 1887, підійде?
— Хустинку, швидше.
— Тьху, яка зашмаркана!
— Ось одноразова.
— Здається, подіяло.
— Вона опритомнює.
— Слава тобі Господи.
— А то вже думали.
— Тільки не нагадуйте їй про гаманець.
— Хто сказав «гаманець»?
— Мій гаманець!
— Ваш гаманець на місці, ось.
— Це Ви його вкрали.
— Вона марить.