— Хто споживає м’ясо, вже в цьому житті успадковує муки й страхи невинно вбієнної тварини і відтоді не має спокою.
Його рука вагалася між викиданням полядвиці та гарячковими спробами таки заштовхати її до кишені.
— Що робити? — мовив з неприхованим розпачем.
— Я ж кажу тобі: їсти, що падає звідти.
І показав угору.
Вгорі, над сліпучим ліхтарем, зяяло темне небо. Воно байдуже мовчало, і з нього нічого не падало.
Марево-Меланхолія
Пасся, поскубуючи траву. Пасся на луках і отавах. Господар вбивав у землю кілок, і він ходив, скільки сягала мотузка. Інколи господар його шмагав, і він питав, за віщо. «Ось тобі, ось тобі, скотино!» Розуміючи, що господареві зле, смиренно терпів побої, після яких господареві відлягало. Нарешті господар його продав. Він бачив, як, продавши, господар шкодує. «Ти не продешевив», — хотів він утішити, одначе подумав, що, може, той усе-таки шкодує за ним.
Його повантажили і повезли. По дорозі його знудило, за що його немилосердно побили. Потім його кудись скинули, і він зламав ногу, через що йому висунули звинувачення, якого він, зрозуміло, не міг спростувати. Його сподівання на адвоката відкинули як безпідставні й обтяжуючі, засудивши до п’ятихвилинного сидіння на електричному стільці. Він сказав: «Я людина!» Йому сказали: «Ти худоба!» Він сказав: «Це вбивство!» Йому сказали: «Ти не вмієш говорити!»
Він подав апеляцію.
Лежав не рухаючись і слухав, як ниє нога.
Чекав на відповідь.
Його примушували дати відбиток пальця, буцім він поінформований про те, що його закатовано, одначе він категорично відмовлявся, витримуючи тортури й залякування. Чекаючи на виконання вироку, на стіні камери нашкробав власною кров’ю декларацію прав і свобод, розмазавши останню літеру останнього слова.
Диня
Якщо сам Творець принаймні третину життя виділив снам, то нехтувати цією обставиною не варто. Якби це також був сон, без сумніву, він належав би до категорії фіто. Але то був не сон, а дійсність, як і все, що діється поза снами. А це, хай там що, дві третини поневіряння.
І все ж, хай йому біс, це скидалося саме на сон. Бо де ще запропонують диню, як не вві сні? Йому запропонували диню, і він, зі зрозумілих причин, не відмовився. Диню пропонували всім, що спонукало його підтягнутися. Він скуштував кілька сортів — кожного по скибці.
Він полюбляв дині — чому б мав цю свою пристрасть приховувати? Його попросили сказати дві слові. Загалом чи зокрема? Його попросили, якщо його ласка, висловитися зокрема. До нього ніколи так не зверталися: «Ваша ласка». До нього рідко зверталися з великої літери — про яку вже там ласку мова.
Він, кепський оратор, піднатужився і прохрипів: «Диня!» Його підтримали аплодисментами, попросивши виголосити ще кілька слів, some words more: «Скажіть іще щось, у Вас це добре виходить». Не належачи до ґрона промовців, він гарикнув: «Смачно!» Йому побажали на здоров’я.
Його вже ніхто нічого не запитував, тоді він сказав сам: «Дайте ще дині». Він карбував склади. Йому дали ще. Окрилений успіхом, він проскандував: «Хай живе диня!» «Хай живе диня без ГМО!» — підвискнули його голосом. Він, який, не вміючи плавати, завше брьохався проти течії, розлютився і загорлав: «Ганьба пестицидам і гербіцидам!» ГМО, про вплив якого ніхто не міг стверджувати нічого певного, було для нього хріновиною етичною — все одно, що дискутувати про Бога, а цього він з усіх сил уникав: Бог дав, він з’їв. На подяку відгикнув.
Йому ввіпхнули прапорець і всучили повітряну кульку. І прапорець, і кулька були кольору дині. Кулька то й поготів була, наче диня, що нестримно пахла соковитим херсонським півднем, куди він їздив із татусями та однією, іноді двома матінками.
Незчувся, як упився зубами. На той час у нього було вже мало зубів, проте достатньо, щоб диня-кулька з ляскотом луснула.
То було місто ініціатив, у якому щодня відбувалися акції. З оркестрами, що розвіювали туман — не так у шлунку, як принаймні в голові. Уникаючи гармидеру, в такі веремії він зазвичай не потикався — надто незрозуміло вони його баламутили.
В дійсності динь давно вже не вирощують так, як у часи, що їх називають старими та добрими, коли кат відтинав на майдані голову, міщани приходили на це видовище сім’ями, білизну сушили на линвах, а нічний горщик вихлюпували на голову подорожнього.