Суддя до Постраждалого:
А що маєте сказати Ви?
Постраждалий на адресу Підсудного:
Бугай некерований!
Суддя до Постраждалого:
Ми це чули.
Постраждалий на адресу Підсудного:
Бевзь невдячний!
Суддя до Постраждалого:
І це ми чули. Крім того, це неввічливо. Я навіть сказала би, образливо. Застерігаю Вас, вельмишановний.
Суддя до Підсудного:
Він на лекції Вам теж таке казав і якщо так, то перед ляпасом чи після?
Підсудний мовчки замотав головою.
Постраждалий до Судді, показуючи на Підсудного:
Він підтверджує — я нічого такого на лекції не казав! Усе, що я розповідав, Ви щойно почули від першого до останнього слова.
Суддя до Підсудного:
Як Ви поясните свої дії?
Підсудний мовчить.
Постраждалий:
От бачите! Бачите!
Підсудний нарешті:
Він казав, що його немає!
Постраждалий:
Немає.
Підсудний:
Він казав, що мене немає.
Постраждалий:
І немає, немає тебе, слоню ґумовий, бодай ти під землю гулькнув!
Суддя:
Я попрошу!
Підсудний:
Як я міг його вдарити?
Суддя:
Будь ласка, ще раз.
Адвокат:
Мій підопічний питає, як він міг ударити.
Суддя до Підсудного зацікавлено:
Атож, як Ви могли його вдарити?
Підсудний:
Я не міг його вдарити.
Суддя спантеличено до Підсудного, дивлячись одночасно запитальним поглядом на Постраждалого:
Ви хочете сказати, що Ви його не били?
Підсудний:
Його немає.
Суддя здивовано зводить брови, до Підсудного:
Тобто?
Підсудний:
І мене немає.
Суддя ще здивованіше:
Он як!
Підсудний, показуючи на Постраждалого:
Він каже: його немає. Він каже: мене немає. Він каже: я його вдарив. Як я міг його вдарити, якщо немає ні його, ні мене? Судіть самі.
Адвокат квапиться на допомогу Підсудному, занюхавши можливість обернути справу на користь Підсудного і показуючи на Постраждалого:
Пан позивач, який, між іншим, уже тричі в залі суду, як Ви, мабуть, чули, образив мого підзахисного, під час повторення своєї лекції у перебігу призначеного судового експерименту стверджував, як Ви, мабуть, теж чули, пані суддя, що Вас немає. Це неповага до суду! Це зухвальство! Він стверджує, що нас усіх немає! Що немає судового засідання, яке відбувається! Що нам це все і ми собі тільки маримося! Мій підзахисний має рацію!
Коли всю цю еквілібристику далі несила було терпіти, було досягнуто мирової угоди, з якої і вовк вийшов ситим, і вівці цілими, хоч і добряче збаранілими. Не так роль дурня, якого з нього склеїли, припала йому до душі, як те, що таким макаром уник буцегарні.
Вчинок підсудного визнали таким, що «скоєний під впливом великого емоційного враження, яке справила на нього прослухана лекція, що свідчить про її, лекції, успіх і неабиякий ораторський хист промовця. Інцидент остаточно вичерпано, Підсудний і Постраждалий втрачають означені ролі і повертаються до статусу Безхатченка та Лектора відповідно».
Справу було програно на подвійну користь — Екс-Підсудного та Екс- Постраждалого, а виграли, як справедливо наголошувалося в завершальному слові, Здоровий Глузд і Суспільна Злагода.
Атож, його адвокат міг вимагати психіатричної експертизи, чого людина, яка стоїть у залі суду і стверджує, що суду немає, більше ніж заслуговує. Можна було б розкрутити момент неповаги до Вашої Честі. Одначе кому здалася тривала й нудна вовтузня?
Виступаючи напівдоброчинно, адвокат не мав ні найменшого бажання ускладнювати і затягувати. Його підзахисного і — за сумісництвом — підсудного виправдали. Хіба не досить?
Директор, який спостерігав, мов тренер за поєдинком, поплескав його, свого ексцесивного, але від того не менш любленого підопічного по плечі і перед тим, як розпрощатися, завів у найближчу піцерію для підкріплення.
Вистава
Іншого разу їх повезли на виставу. Тим самим автобусом з гармошкою посередині й трирурковим клаксоном попереду, від кожного звуку якого на пасажирів сходила благодать. Зауваживши це, водій трембітав на кожному повороті, а коли прибули на місце призначення, дозволив трембітнути по черзі всім, за що його мало не задушили в обіймах.