На титульній сторінці стояв екслібрис приватної книгозбірні. Вони проникли в чуже помешкання. В тому, що це помешкання, він більше не сумнівався, проте прониканням назвати це було складно — Бог свідок, вони ввійшли у відчинені двері. Можливо, за сусідньою стіною спить їхній рятівник, ні про що не здогадуючись. Він узяв аркуш і, запаливши, уважніше обдивився навколо. В одній зі стін побачив ще одні двері.
Отже, дверей було щонайменше двоє: через які зайшли і ці. Тільки які ці, а які ті? Задачка, одначе, не з найпростіших.
Почав із тих, котрі ближче: якнайнечутніше спробував привідчинити, а коли ззовні повіяло холодом і вологістю недоглянутого під’їзду, з переляку траснув, аж загуло. Заціпенів, але нічого не сталося.
Інші двері мали таку саму клямку. Піднявшись навшпиньки, вагою тіла обережно налягав на її холодну поверхню.
Усередині його очам відкрилася справжня дровітня — простір під саму стелю заповнювали стільці. Дерев’яні стільці з дерев’яними спинками й опуклими дерев’яними ніжками, наче ноги Марти, готельної прибиральниці. Сховавши запальничку, потягнув за найближчу ніжку.
Це було ще гірше, ніж затраскувати двері. Танцівникові сиртакі саме снилося, як він вишиває на лижах, на яких ніколи в житті не стояв, — вправно і з таким легким, елегантним відчуттям. Лагідний морозець тримав осяяне сонцем повітря. Він не відразу збагнув, що це лавина. Ось вона котиться — швидше і швидше, а часу на втечу не передбачено…
«Це я, — прошепотів він. — Я приніс дрова».
Стільці врятували книжки. Дерево — папір. Ужитко-вість — мистецтво.
Сидів скоцюбленим птахом, який зчекався весни.
В кахляній печі тріскотів вогонь, танцювало його від-свіття.
Він звільнився від шкарбанів — утеплених цигейкою черевиків, які перепали йому вже тоді, коли від хутра майже нічого не залишилось.
До папки в його руках спиначкою було прикріплено супровідну записку:
«Творчий спадок (тільки частина!). Придбано за 40 000 євро. Суму виплачено авторові в повному обсязі. Другий дипломований архівар. Прізвище, підпис. Схвалено. Архівар-директор, двірський радник, дійсний професор-
Наче ковтав шматки непережовного харчу... Якщо гроші виплачено в повному обсязі, та навіть якби їх було виплачено не в повному обсязі, як їх могли виплатити? Якщо ж їх виплатили, то звідки спадок, якщо той, кому їх виплатили, живий? Тією самою рукою другого дипломованого архівара було написано: ПОДОРОЖНІ РЕПОРТАЖІ.
Він потягнув за шнурівку. «Шулердобель. Щоденник однієї подорожі», «Нові погляди кота Мура», «Павільйон “Потьомкінські села”», «Павільйон “Гарем”», «Павільйон “Веслярі веслують”». Павільйонами називалися частини книжки, розпорошеної між іншими матеріалами.
Чи міг він що-небудь сказати? Це не входило — бачить Бог — до його компетенції.
Павільйон «Потьомкінські села»
За день ми прокладали п’ятдесят верст. Я просив: «Заради Бога, повільніше». Мені відповідали: «Повільніше заказано».
Таких мальовничих сіл обіч шляху мені ніколи не доводилось бачити. Ніби їх створив котрийсь із наших великих художників. Чарівні хатинки, солом’яні стріхи, рахманні віконця, які добродушно дивились на світ і привітно усміхалися сонцю.
На тині засмагали глиняні горщики. Я хотів заїхати до села, завітати в таку мирну оселю, поспілкуватися з тамтешніми мешканцями, вдихнути пахощі розкішних мальв, але жадана мить відкладалась і відкладалась.
«Чому ми не завертаємо до жодної господи?» — здивувався я.
«Не вільно відволікати від праці».
«Вони не люблять чужинців?»
«Ні-ні, що Ви! Навпаки».
Вже другий тиждень, а ми так і не заїхали.
«Як Вам, вельможносте, наші села?»
«Мальовничі, що й казати».
«Погодьтеся, що у Вас подібних немає».
«У нас непогані села, але таких у нас справді немає».
Був південь тринадцятого дня. Коні бігли тривожно, раз у раз харапудячись, кучер їх насилу приборкував, не встигали ми зупинитися, як вони шарпались і мчали нас далі, потім ми раптом затримувалися посеред шляху, без жодного деревця, і так могло протривати годинами.
Нестерпно пражило сонце. Мені було гаряче, але я не припиняв вдивлятися в далину, щоб увечері, як завше, коли розташуємося на нічліг, при світлі каганця задокументувати побачене.