«Бачу», — кивнув я, намагаючись прозирнути зелень дерев.
«Він не справжній», — сказав незнайомець.
Це тільки утвердило мене в моєму припущенні.
«Але чому б він мав бути несправжнім?» — я вдав щиру здивованість.
«Пан у себе вдома ходить до театру?» — спитав він.
«Авжеж», — сказав я.
«Це театр, пане, — пояснив він. — Палац — декорація».
«Але нащо?» — він таки заінтригував мене.
«Я тобі скажу, але спершу скажи ти мені: він такий, як ти собі уявляв?»
«Хто?» — не зрозумів я.
«Гарем», — пояснив він.
«Приблизно таким я його собі уявляв, — відповів я. — Таким його в нас малюють і показують».
«Цей гарем — для тебе», — сказав він.
«Мені не треба гарему», — сказав я.
З мене досить було верблюда.
«Ти не так мене зрозумів, — продовжив він. — Цей гарем для ґяврів, які його таким хочуть бачити. Це вистава. Моя ідея. Я показую його за гроші і, повір мені, пане, добре на ньому заробляю, хоч утримання влітає в копійку: з жінками нехай уже, зате євнухи! Щоранку я мушу їх гримувати — з голови до п’ят, мій пане, а ввечері з голови до п’ят відчищати. І за це вони норовлять пустити мене з торбами по світу».
«То я тобі щось винен?» — я зашарудів рукою в кишені.
«Напиши про мій гарем у вашій газеті. Тільки не пиши, що я тобі розповів. Напиши, який він гарний. Що це єдиний гарем, в який дозволено зазирнути. Про дірку в мурі вже не пиши».
«Неодмінно», — пообіцяв я, збагнувши, що він сприйняв мене за кореспондента одного з тих паперових щоденників, які аж рябіють всілякою екзотикою.
«І обов’язково додай — за подвійну оплату можна побувати по той бік муру, — завершив він, перейшовши на шепіт. — І не лише побувати».
Павільйон «Веслярі веслують»
Ми сиділи над берегом і дивилися в далечінь.
«Там», — показав він на обрій, де море зливалося з небом.
«Знаю», — відповів я.
«Сказати?» — запитав він.
«Це все одно, що не сказати нічого», — випередив його я.
Там частина.
Там цілість.
Яка дається лише раз.
Одне життя відбувається тут, інше — там.
Інше завжди відбувалося там.
Обидва дуже відрізняються між собою.
І все ж таки вони належать одній людині.
Якби довелося, історій було би дві.
Одна — про життя, інша — теж, тільки про інше.
Не знаю, чи можна поєднати їх понад те, що належать одній людині. Котра із них переконливіша?
Людина перебуває тут і одночасно може перебувати там. Її можна побачити тут, але ніхто не знає, що вона також там, окрім неї самої.
Ніхто замість неї не розповість.
Я розповідаю про це.
Про два береги.
Лівий і правий.
Якби людина не могла перебувати там, її життя тут було би понурим і швидко вичахло б.
Перебування там полегшує тут і навпаки.
Шанс поєднати тут і там.
Міст, на якому вони зустрілися б.
Ми випливли на світанку. Я швидко змучувався, і тоді веслував він сам, який годинами міг не втомлюватись. Він обрав довший шлях, який начебто був коротшим. Я здався на його ласку.
Довший шлях виявився таким же довгим, як і короткий.
Він майже знав це, проте сподівався на диво.
Яке стається раз.
Раз у житті.
ВОНО Є ЖИТТЯМ.
Обриси паркана та сувоїв колючого дроту.
По той бік частина життя.
По цей бік — друга.
Сказати, що там ілюзія?
Скільки дано збагнути?
Спробувати.
Спробувати сказати.
Хоч би що було сказано, воно не те.
Завжди буде щось більше.
Завжди будуть ймовірності.
Без них існування неможливе.
«Якби одне життя зустрілося з іншим, інше зникло би. Воно існує, доки вони перебувають на відстані».
Ймовірність перша.
«Якби одне життя зустрілося з іншим, вони помінялися б місцями: тоді інше життя було би там, де перед тим перше».
Ймовірність друга.
«Якби одне життя зависло б у колючих дротяних хащах, інше миттєво згасло б. Вони існують, доки існує кожне з них».
Ймовірність третя.
Четверта — ймовірність повернення, порятунку лише одного життя коштом занапащання другого. Воно розбилося б об колючі сувої — як рибина об берег.
Сади не обносять мурами.
Так обгороджують темниці.
Він мовчав.
Я сказав : « Єдина в’язниця, в яку людина прагне потра -пити».
Я сказав : « Чи не дивно?»
Я сказав: «Єдина в’язниця, в якій в’язні захищаються від тих, хто на свободі».
Я сказав : « Як це? Те інше моє життя, яке тримало мене і ось розбилося, було вільним».
Тоді він мовив: «Ти поневолив його досвідом, а поневоливши, змарнував».