Конкуренція, — каже Льоня. Це Льоня про голубів, які ночують над нами. Нам немає вже куди посуватися. Куди посунемося, зверху — вони. Вільха, — каже Толік. Може, й вільха. Спробуй перевір. Яка різниця? Може, це клен? Ні, клен я знаю. І каштан знаю. Під каштанами краще не спати, особливо у вересні. Голуби все загиджують. Крапкове бомбардування, — бовкає Стьопа. Стьопо, полізь і зжени їх. Що з того, як голуби повертаються? Може, це Бог какає? — підколює Льоня Толіка. Певною мірою так, — Толік не налаштований жартувати. — Хіба голуби не створіння Божі? Хіба не живе Господь у всьому живому? Живе чи не живе, а робити щось треба. Стьопа запропонував змайструвати рогатку. Ось ти й майструй, Стьопо, — підбадьорив Толік. І Стьопа змайстрував. Не стріляй, — застерігає Вітя, — голуби — посланці Бога. Спорт — посол миру, — буркає Толік. Треба придумати щось ефективніше, — каже Льоня. І безболісніше, — це Толік. Бляшанки, — каже Стьопа. Ми назбирали бляшанок, Стьопа порозвішував їх на дереві. Дув вітер, бляшанки калатали. Не лише я не міг заснути. Толік увесь час перевертався. І Стьопа, винахідник. Що це? — питає Юра. Новорічна ялинка, — буркає Толік. Бляшанки довелося демонтувати. Треба кота туди причепити, — каже Стьопа. — Того з піцерії.
Льоня і Толік сперечаються. Льоня каже: — Кав’ярня. Толік уперся: — Курильня. Немає такого, курильні, — каже Льоня. Є, — наполягає Толік, — кальян курять. Толік знає слова, яких не знає ніхто з нас, навіть Льоня, хоч і я деякі знаю. Це ж треба знати стільки всього, а вночі мочитись під себе! Хіба воно пов’язано? — питає Стьопа. Пов’язано, Стьопо, — каже Вітя. — З геніальними людьми так є. Все через те, що насміхається з Бога, — каже Стьопа. Це теж від геніальності, — каже Вітя. Від того, що він себе таким вважає. Толік виголошує трактат про курильню. Трактат — ще одне слово. Коли Толік видає, що тютюн у поєднанні з кавою сублімує, я вже нічого не розумію. Каву не роблять з тютюну, — заперечую. Чувак, ти помовчав би, — бридиться Толік. Толік каже, що раніше курили і пили чай. Потім винайшли каву. Українець Кульчицький — це все, що Льоня знає про каву. Звучить, як поляк, — сумнівається Вітя. Вірменин, — виправляє Толік. А він звідки взявся? — тривожиться Стьопа. Першою була ідея куріння, — пояснює То-лік, — для цього збиралися разом. Навіть якщо була, — каже Льоня, — давно відгула. Нічого подібного, — заперечує То-лік, — сам ти відгув. Ти взагалі був у кав’ярні? — каже Толік. Був, — виправдовується Льоня. Сумніваюся, — кидає Толік. Толік каже, що в кав’ярню йдуть насправді всмак покурити. Пиття кави ритуалізує куріння, — провадить Толік, — заміняє кальян, який віджив себе. Сигарета утилітарніша, — каже Толік, — це і перевага, і вада. Перевага, бо сигарета мобільніша, ніж кальян. Вада, бо її замало для медитації. В цей момент і стає в пригоді кава. Толіку, — жартує Льоня, — будеш збирати макулатуру, прихопи словник іншомовних термінів. Для вас. Авжеж, для нас. Я теж так гадаю — незрозумілої балаканини на сьогодні більше ніж досить. Що тут незрозумілого, — дивується Толік, — меди-тувати — це сидиш годину. Дві. Три. І ні про що не думаєш. Особливо про їжу, — докидає Стьопа, — і я так хотів би. Крім їжі, ти ні про що й не думаєш, — буркає Толік. Толік трохи не правий. Кожен із нас думає про їжу. Та й Стьопина то була ідея, з рогаткою. І з бляшанками теж. Я так гадаю: кожна людина має розум — хтось більший, хтось менший. Не треба їй за це дорікати.
Бачиш, злодюжки. Будеш погано вчитися — теж отак скнітимеш. Це він, звісно, про нас. Ми не злодюжки, — обурюється Льоня. Яка різниця, — махає той рукою. Різниця велика, — не поступається Льоня. Льоня в нас правдолюб. Бовдур! — кричить Толік. Ходімо, — каже той і тягне за руку, — подалі від цих негідників. Сам негідник, — верещить Толік. Філістер! Чмо! Хто такий філістер? Що, не бачиш, — буркає Толік.
З’явився тип. Слухайте, — каже Вітя, вам не здається, що він уже не вперше тут ошивається? Здається, — каже Льоня. Винюхує, — буркає Толік. Чого йому треба? — непокоїться Стьопа. Може, хоче вкрасти, — припускаю я. Що вкрасти? — осмикує Льоня. Хіба тебе, — буркає Толік, — я тебе задурно віддав би. Толіку, — каже Вітя. Я з любові, — каже Толік. Що будемо робити? — острах змушує Стьопу поділовитішати. А що ми можемо? — запитує Вітя. Ігнорувати, — пропонує Толік. Триматися разом, — каже Льоня. — Одному не залишатися і скрізь ходити як мінімум по двоє. Може, він тут живе? — вагаюся я. — І гуляє. Ага, гуляє, — буркає Толік, — зранку до вечора. Ну вже й не зранку до вечора, — згладжує Льоня. Але часто, — каже Вітя. Чому не на роботі? — запитує Льоня. Ти теж не на роботі, — шкіриться Толік. Безробітний, — бовкає Стьопа. Ти подивися, як він одягнений, — заперечує Вітя. Спочатку всі так одягнені, — буркає Толік, — це потім, коли рік поспиш, фасон кардинально змінюється.