Мовчимо. Не думав, що мовчати може бути тяжче, ніж говорити. Тепер уже не те, — каже Льоня, — немає того пориву, що колись, коли людині здавалося, ніби вона здатна гори перевернути. Перевертала, — каже Вітя, — річки задом наперед розголоблювала. Чорноземи затоплювала, — каже Стьопа. Біломор-канали рила, — кажу. Втомилася, — каже Льоня. Гордині злякалася, — каже Вітя. Реакція, — каже Толік, — вертаємося назад. До Бога, — каже Вітя. В середньовіччя, — буркає Толік. По-моєму, це одне і те ж, — каже Льоня. Правильно, — киває Толік. — Підходить терорист до водія і каже: трамвай їде в Рай! — либонь, Толік сам і вигадав. — Трамвай їде в Рай, оголошує водій, після чого трамвай вибухає. Нічого ви не розумієте... Людина потребує його. Кого? — їжачиться Толік. Цього іншого спілкування. З вибухівкою? З Богом.