Вони майже нагорі, а він щойно стає на металеву сходинку з брудною плямою від розлитого напередодні напою. Якби обоє їхали, дивлячись вгору за рухом, і він захотів би дещо скоротити дистанцію, мало що змінилося б: вгорі, де закінчується ескалатор, пильно дивиться електронне око. Впевненість — те, чого йому бракує поміж чужих, незнайомих людей. Йому бракувало її завжди.
Перехожому, який їде знизу нагору, найперше відкривається небо, вже потім будинки, рекламні щити, дорога. Це — одна з нечисленних нагод підвести погляд — зі страхом і сподіванням, розпачем і незмірною невідомо-кому вдячністю. Асфальт і трава, зебра й бордюри, зелень, що пробивається між плитами, крокуси на рекламному щиті страхової компанії.
Сонце засліплює його. Доки оговтається, переслідувані можуть зникнути. Якби він був справжнім переслідувачем, він добряче лайнувся б і, налігши на ноги, увірвався б до найближчої кав’ярні, де офіціант чемно запропонував би свої послуги. Заки він відмовився б, його зір встигнув би охопити столики і запам’ятати товариства за ними — тих, кого він шукає, там не було б. Він буквально вилетів би надвір, мало не збивши клієнтів, які саме взялися за клямку, кинувся б через перехрестя, мацав би зачинений вхід з вирізьбленими в дереві грудастими сфінксами, за що його вкотре безпідставно обізвали би пияком, а може статися, ще й маніяком. Але найперше він одягнув би сонцезахисні окуляри.
Порятований хмаркою, що на мить заступила сонце, він змінив свій статус з підозрюваного на переслідувача. Він скорочує відстань, удаючи, що йде, як усі. Він усміхається до доктора Будьздорова, відмовляючись від простягненого з рекламного щита соєвого десерту. Його ніхто не вчив усміхатися, він і сам не сказав би, звідки це в нього. Він стримує від падіння хлопчика. Підносить бабці з землі гаманець. Гаманець! Він бачить кульбабку, і йому тенькає щось усередині. На світлофорі відстань між переслідувачем і переслідуваними скорочується до нуля.
Коли спалахує зелене світло, гурт людей, до яких тепер належать обоє переслідуваних, переходить вулицю. Малюк у візку, вихилившись назустріч водієві автомобіля, крутить ручками уявне кермо і гуркоче.
По хвилі вони вже на тому боці. Їхній статус змінився, проте їх забули про це повідомити: «Шановна пані Ікс і пане Ігрек, маємо честь поінформувати Вас, що в період від 1 берипня такого-то року до 31 лютересня поточного року Вас було піддано переслідуванню в рамках національної кампанії переслідування. Переслідування успішно завершене. З повагою, 2-й позаштатний переслідувач резервної категорії, NN». Понадто, ніякого берипня й лютересня немає — їх переслідували якихось вісім хви -лин або й менше, до того ж неофіційно, і навіть, як воно мовиться, ненабридливо — так, що вони нічого не зауважили.
Одночасно з екс-переслідуваними статусу переслідувача позбувається переслідувач. Він не переходить дороги, хоча приєднався до гурту тих, які чекали на світлофор. Простоявши ще якусь коротеньку хвилю, він обертається і чвалає геть.
Він просувається з гідністю. Хотів би йти швидше, але рухається повільніше. Потім украй повільно. Зупиняється. Озирається, наче не він оце переслідував, а його.
Перехожі тарганяться кожний своєю дорогою. Вітер-канатоходець гойдає підвісні ліхтарі над автострадою. Студенти п’ють пиво. Бабця в бежевому фетровому капелюшку сидить на лаві. Робітник у синьому комбінезоні їсть піцу, запиваючи пепсі. Туристи фотографують фасад університету. Гонда ввімкнула сигнал повороту. З банку саме вийшла клієнтка.
Йди спокійно, засранцю, ніщо тобі не загрожує.
Шлях із докорами сумління і кверкусофобія
Він пригортає його до себе — так мати інстинктивно тулить до грудей немовля, боронячи від загрози. В його руках — немовля-фрутхен, який не здогадується, що відбулося з ним протягом лічених митей. Його усиновили, забравши, нехай із затишного, та все-таки сиротинця. З дорідною матір’ю-опікункою у фірмовому одязі. Краєм ока він побачив своїх нових батьків, заки його впакували в паперовий конверт-пелюшку, і ті сподобалися йому, молоді та закохані. Якби міг, усміхнувся б до них і простягнув рученята.
Заледве здобувши, відразу втратив. Він не бачив, що діялося, лише відчув, як чиїсь пальці беруть конверт-пелюшку. Обережно, дуже вже обережно — це його, власне, й стривожило. Він запхенькав би, але як?
Вдруге за сьогодні змінив батьків. Перестав бути сиротою і знову ним став. Здобув був батька й матір, молодих і закоханих. А мав тепер лише батька, до того ж іншого. Ніхто не питав його згоди, як і взагалі ніхто нічого його не питав. Кулінарний Бог ще гарячим вкинув його у світ, де він лежав напоказ, приваблюючи покупців. Усиновити міг будь-хто за відповідну суму. Про таких батьків, як двійко молодят, можна лише мріяти.