Він мав геть інше уявлення. На килимі він спав. У Йошки килими висіли на стінах і лежали на підлозі. Йошка не тільки спав на ліжку, а й мав свою кімнату, в якій міг усамітнитися і готував завдання.
Йому не хотілось усамітнюватися. Він не знав цього відчуття — навпаки: було затишно і приємно, коли всі сходилися і були разом, сідали віддалік і з пієтетом дивилися, як він робить уроки. Протирали вікно, щоб краще бачив, а з дощок склепали стіл, за яким не доводилось горбитися.
У Йошки він побачив телевізор. Телевізор стояв у кімнаті батьків, і в суботу та неділю Йошка дивився мультики. Він не знав, що мультики показують у такій скрині. Він також мав мультики, принесені невідь-звідки Калістратом: «Бачиш, ось мультики». Калістрат відкрив книжку, в якій було багато малюнків, — Калістрат сам щиро гадав, що це мультики. «Це комікси», — сказав Йошка. Без дозволу батьків телевізора Йошка не вмикав. Йошка розігрів суп, і він поїв його всмак зі скибками білого хліба.
Історія з мультиками розвеселила Йошку. Зазвичай Йошка був не те щоб сумний, радше серйозний і зосереджений, так ніби про щось глибоко думав.
Вже два тижні, як він у готелі. Спробувавши спати на ліжку і марно проперекидавшись з боку на бік, заснув щойно тоді, коли сповз на підлогу. Спав глибоко й солодко, як моряки, які повернулися з тривалого плавання.
В готелі була їдаленька, в якій харчувалися ті, хто зупинявся тут на день-два. Їх було не так багато і з’являлися вони не так часто. На їхньому тлі він виглядав старожилом.
Спочатку він тримався від сніданку до сніданку, який входив у ціну номера. Це давалося не так уже й важко — бувало гірше. Крім того, він майже нікуди не ходив і так ощадив у теплі й на одному місці калорії. Третього дня побачив, як якийсь постоялець з’їв три бутерброди, сховавши четвертий у течку.
Пробувши п’ять днів під враженням від побаченого, шостого ранку, зібравшись з геройством, поклав до кишені скибку хліба й шматочок сиру. «З Богом», — мовив, вирушаючи в номер, де на столику чекали дві склянки й карафка. Здобич спожив надвечір, запиваючи набраною в карафку протічною водою. Спостерігши, що й інші теж прихоплювали харчі, започувався впевненіше.
— Ви в якій справі, колего? — запитав його одного разу чоловік у костюмі і з портфелем, підсівши за його столик, хоча інші три були вільні, а за четвертим, як і він, сидів самотній снідальник.
Він не любив, коли порушували його спокій — сферу, яку він, мов дикобраз, оточував голками неприступності. Змушений на кожному новому місці створювати її заново, наче карткову хатку, що розвалювалася, зараз знову відчув, як його єство наїжачилося.
Можливо, новачка справді цікавило, а може, хотів просто потеревенити — таким поїсти не дай, він знав таких.
— Моя справа складна, — повів він ухильно, ризикуючи залишитися без бутерброда, що став йому кимось подібним до приятеля, звеселяючи нудні пообіддя, коли, як о жодній іншій порі, він відчував безвихідь. З’їдав, старанно жуючи і проковтуючи, коли за вікном сутеніло. І так доба за добою.
— І моя не з легких, хай їй грець, — пожвавився новачок. — Є проблема. Наш головний каже, що це помилка в кресленні. Ми вже і так, і так — нічого не виходить. Погляньте.
Новачок розстелив на столі добуте з портфеля креслення, краї якого звисли аж до підлоги.
— Ну як? — запитав.
— Гм, — відповів він.
Це «гм» скидалось на подив, хоч могло зійти за будь-що.
— Власне, — новачок непомалу зрадів.
Він удав, що уважно роздивляється.
— Може, так? — нарешті сказав, невизначено ковзнувши рукою по кресленні.
— Ви гадаєте? — запитав новачок і замислився.
Він бачив, як самітник за п’ятим столиком, лаштуючись іти, пакував бутерброд. Щасливчик!
— Якщо Ваша візьме, з мене коньяк, — пожвавився но -вачок. — Сьогодні я йду на комісію, де розглядатиметься цей випадок. Адже Вас теж сюди відряджено?
Він автоматично кивнув головою.
— Ходімо разом. Зустрінемося внизу через десять хви -лин, — мовив новачок.
Щойно його співрозмовник зник за дверима, він хутко спакував бутерброд, прихопивши й варене яйце, і, покинувши їдальню, замкнувся в кімнаті, встромивши ключ у замок так, щоб зовні ніхто не добрався.
Він не лічив, скільки часу провів у максимальному напруженні, припавши до дверей, за якими було тихо-тихо. Про всяк випадок вирішив пропустити один сніданок. Думка про те, що опинився у пастці, яку сам собі влаштував, робила ситуацію нестерпною, проте ще через день новачка вже не було.