Вони пройшли за ним холодним пляжем, поки не досягнули пустельної ділянки між дюнами. Там він зупинився і, досі рухаючись із граціозністю сушарки для білизни, впустив камінь. Той дзенькнув.
Тут уже було широке коло, утворене іншими камінцями. Деякі з них навіть стояли один на одному.
Трійця пригнулася, спостерігаючи за Ринсвіндом.
— Він спить? — запитав Креозот.
Коніна кивнула.
— Що він намагається зробити?
— Думаю, збудувати вежу.
Ринсвінд, похитуючись, повернувся в коло з каміння й із надзвичайною обережністю поставив ще один камінь у повітря. Той впав.
— Йому не дуже добре вдається, — зауважив Найджел.
— Невеселе видовище, — додав Креозот.
— Мабуть, нам варто його розбудити, — запропонувала Коніна. — От тільки я чула, що якщо розбудити сновиду, то в нього відпадуть ноги, і таке інше. Як гадаєте?
— Вчинити таке з чарівником — ризиковано, — зауважив Найджел.
Вони спробували влаштуватися зручніше на холодному піску.
— Усе це так зворушливо, — сказав Креозот. — Зі справжнім чарівником у нього мало спільного.
Коніна і Найджел намагалися не зустрічатися поглядами. Зрештою хлопець кашлянув і сказав:
— Знаєш, я ж теж не справжній герой-варвар. Ти би мав помітити.
Якийсь час вони спостерігали за Ринсвіндом, який посилено працював, а тоді Коніна зізналася:
— Якщо вже до цього дійшло, боюся, мені справді бракує певних навичок, необхідних перукарю.
Обоє втупилися в сновиду, заглиблені у власні думки й почервонілі від взаємного збентеження.
Креозот відкашлявся.
— Якщо комусь від цього полегшає, — сказав він, — часом я помічаю, що моїй поезії є ще багато куди рости.
Ринсвінд обережно намагався зафіксувати велетенський камінь на дрібній гальці. Той упав, але чарівник, здавалося, вдовольнився результатом.
— З погляду поета, — обережно звернулася Коніна, — що ти сказав би про цю ситуацію?
Креозот збентежено засовгався й відповів:
— Життя — цікава штука.
— Досить влучно.
Найджел відкинувся на спину й поглянув на зорі, затягнуті туманом. Раптом він схопився й сів струнко.
— Ви це бачили? — запитав він.
— Що?
— Якийсь спалах, подібний на...
Серцесвітний горизонт безшумно розцвів барвистою квіткою, яка, швидко розростаючись, пройшла крізь усі звичні відтінки спектру, спалахнула сліпучо-октариновим сяйвом і врізалася в сітківки спостерігачів, перш ніж поступово згаснути.
За мить удалині щось загриміло.
— Якась магічна зброя, — припустила Коніна, моргаючи.
Порив теплого вітру підняв туман і поніс його геть.
— Чорт забирай! — скрикнув Найджел, спинаючись на ноги. — Я збираюся його розбудити, навіть якщо це значить, що нам доведеться його нести.
Він потягнувся до плеча Ринсвінда саме в ту мить, коли високо над їхніми головами пролетіло щось, що за звуками нагадувало зграйку гусей, які нанюхалися «веселого газу». Воно зникло в пустелі позаду них. Тоді пролунав звук, від якого звело б навіть вставну щелепу, спалахнуло зелене світло й почувся глухий удар.
— Краще я його розбуджу, — сказала Коніна. — А ти неси килим.
Вона перелізла через каменюки, що утворювали коло, і обережно взяла сплячого чарівника за руку. Це б стало хрестоматійним зразком того, як варто будити сновиду, якби Ринсвінд не впустив камінь, який він ніс, на ногу.
Чарівник розплющив очі.
— Де це я? — поцікавився він.
— На пляжі. Ти... е-е... ну... спав.
Ринсвінд блимнув на туман, небо, коло з каміння, Коніну, ще раз на коло й зрештою знову перевів погляд на небо.
— Що відбувається?
— Щось типу магічного феєрверку.
— Ага. Значить, почалося.
Ринсвінд вибрався з кола, похитуючись так, що Коніна припустила — прокинувся він не до кінця. Тоді чарівник повернувся назад, до залишків вогнища. Пройшовши кілька кроків, він, схоже, щось пригадав.
— Ой, — зойкнув він, подивившись на ногу.
Ринсвінд майже добрався до вогнища, коли їх накрило хвилею від останнього заклинання. Його ціллю була вежа в Аль Халі, розташована за двадцять миль від берегової лінії, тож долетівши сюди, хвиля майже втратила свою силу. Вона практично не вплинула на навколишнє середовище, пролетівши над дюнами з ледь чутним всмоктувальним звуком. На мить спалахнув червоно-зелений вогонь, один із Найджелових сандалів перетворився на крихітного й дратівливого борсука, а з серифового тюрбана вилетів голуб.
Проминувши їх, хвиля розсіялася над морем.
— Що це було? — запитав Найджел і копнув борсука, який обнюхував його ногу.
— Гм-м? — озвався Ринсвінд.
— Де!
— А, це, — дійшло до чарівника. — Усього лиш відголосок заклинання. Мабуть, воно влучило у вежу в Аль Халі.
— Воно мусило бути вкрай потужним, щоб дійти аж до нас.
— Таким воно й було.
— Але ж це був мій палац, — слабко озвався сериф. — Розумію, мати палац — це вже не абищо, але більше в мене нічого немає.
— Співчуваю.
— Але ж у місті були люди!
— Напевно, з ними все добре, — сказав Ринсвінд.
— Прекрасно.
— Ким би вони не стали.
— Що?
Коніна схопила його за руку.
— Не кричи на нього, — сказала вона. — Бачиш, він сам не свій.
— Ох, — пробурмотів Креозот, — яка чудова зміна.
— Думаю, це трохи нечесно, — запротестував Найджел. — Все-таки він витягнув мене зі зміїної ями і, ну, він чимало знає...
— Ага, у чарівників чудово вдається витягувати тебе з халепи, в яку тільки вони й здатні тебе втягнути, — буркнув Креозот. — А тоді вони ще й очікують від тебе подяки.
— Ем, я думаю...
— Дозвольте мені закінчити! — вигукнув Креозот, роздратовано розмахуючи руками.
На мить його освітило ще одним заклинанням, що розітнуло розтерзане небо.
— Подивіться на це! — гаркнув він. — О, так, він бажає нам добра. Усі вони бажають нам добра. Ймовірно, всі чарівники гадають, що під їхнім керівництвом Диск став би кращим місцем. Повірте мені, немає нічого гіршого, аніж хтось, хто збирається зробити світу послугу. Чарівники! Врешті-решт, яка з них користь? Ви можете назвати мені хоч щось корисне, що зробив би чарівник?
— Думаю, це занадто жорстоко, — сказала Коніна, але гострота в її голосі натякала, що вона готова вислухати його думки з цього приводу.
— Мене від них аж верне, — пробурмотів Креозот, що почував себе тверезим, як скельце, і мало радів подібному стану.
— Думаю, нам всім покращає, якщо ми як слід виспимося, — дипломатично промовив Найджел. — При денному світлі все має кращий вигляд. Хай там як, майже все.
— У моєму роті просто жахливий присмак, — пробурмотів Креозот, рішучо чіпляючись за залишки свого гніву.
Коніна повернулася до вогнища й помітила ринсвіндоподібну прогалину у звичному пейзажі.
— Він зник!
Насправді в ту мить Ринсвінд вже встиг пролетіти півмилі над темним морем, сидячи на килимі-літаку, наче розлючений Будда, а в його мозку вирували гнів, приниження, лють та ще й обурення на додачу.
Він не вимагав від життя абичого. Ринсвінд задовольнявся чаклунством, хоча воно йому взагалі не вдавалося, він завжди викладався на повну, а тепер увесь світ немов повстав проти нього. Ну-ну, тепер він їм покаже. Ким саме були ті «вони» і що він їм збирався показати — це вже деталі.
Щоб трішки підбадьоритися, Ринсвінд підняв руку й доторкнувся до свого капелюха, хоча його останні блискітки щойно знесло потоком повітря.
У Багажа також були свої проблеми.
Місцевість довкола вежі Аль Халі, постраждала від безжалісного магічного бомбардування, вже певний час дрейфувала поза межами горизонту реальності — там, де час, простір і матерія втрачають свою унікальну самобутність і починають приміряти личину одне одного. Це практично неможливо описати.