Він спробував знову осідлати хвилі сили, дозволити їм перенести його розум у ворожу вежу. Хоча Абрім теж користав із чаротворства, але Кардінґ переналаштував хвилю й проник крізь захисні стіни, збудовані проти нього.
Перед ним з'явилося зображення внутрішніх приміщень вежі Аль Халі. Кардінґ сфокусувався...
...Багаж дріботів яскравими коридорами, відчуваючи надзвичайну злість. Його розбудили від сплячки, відкинули, на нього щойно напала купа різноманітних міфологічних (і тепер вимерлих) форм життя, у нього боліла голова, а тепер, увійшовши у Велику залу, він виявив капелюх. Жахливий капелюх, причину всіх його нинішніх страждань. Він цілеспрямовано рушив уперед...
Кардінґ, перевіряючи супротив розуму Абріма, відчув, що його увага розпорошилася. На хвильку чарівнику вдалося подивитися на ситуацію очима ворога, побачити приземкуватий видовжений предмет, що несеться по кам'яних плитах.
На мить Абрім спробував перемкнути свою увагу, і тоді — не в змозі стриматися, як не здатний стриматися кіт, помітивши, як щось маленьке біжить, попискуючи, по підлозі — Кардінґ завдав удару.
Легкого. Сильного й не було потрібно. Мозок Абріма намагався збалансувати й направити в єдине русло значні сили, тож варто було легенько штовхнути, щоб зруйнувати рівновагу.
Абрім простягнув руки, щоб знищити Багаж, але з його вуст вирвався короткий крик, і він вибухнув.
Чарівникам навколо нього здалося, що він зменшився до неймовірних розмірів за якусь долю секунди, а тоді зник, залишивши після себе лише темні обриси.
Найкмітливіші з них спробували втекти...
А та магія, яку він контролював, поринула назад й вирвалася на свободу величезним, неконтрольованим вибухом, який розірвав капелюх на шматки, повністю знищив нижні рівні вежі й більшу частину того, що залишилося від міста.
Чарівники в Анку так сильно концентрувалися на Аль Халі, що їх рознесло по кімнаті відлунням вибуху. Кардінґ опинився на спині, капелюх з'їхав йому на очі.
Його підняли на ноги, обтрусили пил і понесли до Койна з костуром — під шум із підбадьорливими вигуками. Дехто зі старших чарівників від вигуків утримався, але Кардінґ не звернув на це уваги.
Він втупився невидячим поглядом у хлопчика й повільно підняв руки до вух.
— Ти що, не чуєш їх? — запитав він.
Чарівники замовкли. Кардінґ досі був могутнім, і тон його голосу міг заглушити грозу.
Очі Койна спалахнули.
— Я нічого не чую, — відповів він.
Кардінґ обернувся до решти чарівників.
— І ви їх не чуєте?
Вони похитали головами.
— Чуємо що, брате? — запитав один із них.
Кардінґ усміхнувся широкою, божевільною посмішкою. Навіть Койн відступив назад.
— Нічого, зовсім скоро ви їх почуєте, — пообіцяв Кардінґ. — Ви подали сигнал. Ви всі їх почуєте. Але ненадовго.
Він відштовхнув молодших чарівників, які тримали його під руки, і рушив до Койна.
— Ти наповнюєш цей світ чаротворством, але з ним приходить й дещо інше, — сказав він. — Їм і раніше протоптували доріжки, але ти проклав їм цілу алею!
Він стрибнув уперед і, вихопивши чорний костур з рук Койна, замахнувся ним, щоб розтрощити об стіну.
Кардінґ остовпів, коли костур ударив його у відповідь. Тоді його шкіра почала вкриватися пухирями...
Більшість чарівників спромоглася відвернутися. Дехто — завжди знайдеться хтось такий — спостерігав за всім з непристойним зачаруванням.
Койн також дивився на Кардінґа. Його очі розширилися від здивування. Одна рука затулила рота. Він спробував позадкувати. І не зміг.
— Оті купчасті хмари.
— Неймовірно, — слабко відгукнувся Найджел.
— ВАГА ТУТ НІ ДО ЧОГО. МІЙ БОЙОВИЙ КІНЬ ПЕРЕВОЗИВ ЦІЛІ АРМІЇ. ВІН ПЕРЕНОСИВ ЦІЛІ МІСТА. ТАК, ВІН ПЕРЕНОСИВ ПОТРІБНІ РЕЧІ В ПОТРІБНИЙ ЧАС, — сказав Смерть. — АЛЕ ВАС ТРЬОХ ВІН НЕ ПОВЕЗЕ.
— Чому ні?
— ПОДУМАЙТЕ, ЯКИЙ ВИГЛЯД ЦЕ МАТИМЕ ЗБОКУ.
— Зате один вершник і три Пішоходи Апокраліпсису матимуть просто чудовий вигляд, — роздратовано буркнув Війна.
Може, попросиш їх зачекати на нас? — запропонував Чума, чий голос долинав, немов з-під кришки домовини.
— У МЕНЕ СПРАВ ПО ГОРЛО, — відповів Смерть, тихо клацнувши зубами. — ВПЕВНЕНИЙ, ВИ ВПОРАЄТЕСЯ САМІ. ЗАЗВИЧАЙ ЦЕ ВАМ ВДАЄТЬСЯ.
Війна подивився вслід коневі, що зник удалині.
— Інколи він дійсно діє мені на нерви. Чому останнє слово завжди має бути за ним? — запитав він.
Напевно, сила звички.
Вони повернулися до шинку. Деякий час помовчавши, Війна поцікавився:
— А де Голод?
Пішов на пошуки кухні.
— А-а.
Війна пошаркав ногою, закованою в лати, у пилюці й задумався про відстань, яка відділяла їх від Анк-Морпорка. Вечір видався на диво спекотним. Апокраліпсис ще трішки почекає.
— Ну що, на коня? — запропонував він.
А варто?—із сумнівом задумався Чума. — Я думав, на нас чекають. Не хотілося б підводити людей.
— На келишок часу достатньо, — наполягав Війна. — Годинники в шинках завжди брешуть. У нас купа часу. Увесь час на білім світі.
Кардінґ хитнувся вперед і з глухим стуком повалився на блискучу білу підлогу. Костур викотився з його рук і самостійно випростався.
Койн доторкнувся до зм'яклого тіла носаком черевика.
— А я попереджав, — сказав він. — Казав, що станеться, якщо він ще раз його торкнеться. Але кого він мав на увазі?
Чарівники масово закашлялися і раптово зацікавилися своїми нігтями.
— Кого він мав на увазі? — повторив Койн.
Овін Гакардлі, викладач Закону, знову усвідомив, що чарівники довкола нього розсіюються, як ранковий туман. Здавалося, він зробив крок уперед, не зрушивши з місця. Його очі бігали туди-сюди, неначе загнані звірі.
— Ем, — почав він і незрозуміло махнув руками. — Розумієш, світ, тобто реальність, у якій ми живемо, її можна розглядати, образно кажучи, як церату.
Він завагався, усвідомлюючи, що ця фраза не потрапить у цитатник із найкращими висловами.
— Таким чином, вона викривляється, — він поспішив додати, — і, гм, розширюється під впливом будь-якого об'єму чарів, і якщо дозволите висловити мою думку, то я скажу, що надмірний магічний потенціал, зібраний в одному місці, змушує нашу реальність рухатися, гм, вниз, але не слід сприймати цей термін буквально, адже я ні в якому разі не маю на увазі фізичні виміри; отож існує теорія, що застосувавши відповідну кількість чарів, скажімо так, можна пробити реальність в її найнижчій точці й прокласти, можливо, доріжку жителям або, якщо використовувати більш коректний термін, вихідцям із нижньої площини (яку балакуни називають Підземельними Вимірами), яких — напевно через різницю в енергетичних рівнях — природно притягує яскравість цього світу. Нашого світу.
Запала звична довга мовчанка, яка супроводжувала всі промови Гакардлі, впродовж якої усі подумки розставляли коми й з'єднували докупи розірвані речення.
Якусь мить губи Койна беззвучно ворушилися.
— Маєш на увазі, цих істот приваблює магія? — зрештою запитав він.
Тепер його голос змінився. Йому бракувало колишньої різкості. Костур завис у повітрі над розпростертими тілом Кардінґа, повільно обертаючись. Очі кожного чарівника в цій залі звернулися на нього.
— Судячи зі всього, — погодився Гакардлі. — Люди, які вивчають подібні речі, кажуть, що про їхню присутність сповіщає хриплий шепіт.
Койн виглядав збентежено.
— Вони дзижчать, — люб'язно підказав інший чарівник.
Хлопець опустився на коліна й оглянув Кардінґа.
— Він так тихо лежить, — обережно зауважив Койн. — З ним сталося щось погане?
— Можна й так сказати, — обачливо висловився Гакардлі. — Він помер.