Саме тому найвище досягнення західно-християнської етики, категоричний імператив Канта збуджує в російській свідомості однозначно негативну реакцію, яка сягає апогею в російській релігійній філософії. Один із її засновників, Владімір Соловйов, наполягає на залежності етичного питання від метафізичного й не приймає безумовності моралі, яка пронизує засадовий закон практичного розуму, або категоричний імператив. Відповідно до нього завжди треба чинити так, аби кожен вчинок був підпорядкований закону, який може бути визнано обов’язковим для всіх. Російська філософія не приймає саме цієї безумовності морального принципу.
Ця позиція має два тісно пов’язані аспекти. Перший я назвав би об’єктивно-метафізичним аспектом, а другий — суб’єктивно-психологічним.
Почнімо з першого. Соловйов наполягає на тому, що не метафізичне пояснення світу має спиратися на моральну позицію, а навпаки, метафізична картина світу має обґрунтовувати моральну теорію. Але це означає, що у випадку руйнації метафізичної картини відповідну моральну систему також має бути знищено. Саме в цьому сенсі варто розуміти вислів Достоєвського про те, що все дозволено, якщо немає Бога. Небезпека знищення моралі стає набагато серйозніша, якщо носієм божественності проголошується момент природної дійсності, наприклад, місто.
Перейдімо до другого аспекту. Вимогу категоричного імперативу звернено до автономного, вільного суб’єкта, здатного діяти вільно і своїми вільними діями встановлювати рамки дозволеного для всіх взагалі. Мазохіст не може прийняти цю категоричність морального імперативу. Адже добровільно підпорядкувати всі свої вчинки законові, який буде чинний для всіх, означає позбавити себе змоги вільно обирати власне страждання. Страждання не може бути загальним станом, адже той або та, хто страждає, передбачає існування того або тієї, хто завдає страждання. Мазохіст посідає позаморальну позицію, на підставі якої взагалі ніяк не чинять, а дають змогу чинити іншому на шкоду собі. Це позиція жертви, яка дає право вийти за межі морального регулювання. Офірування себе дає право на відплату. Той, хто здатний згубити себе самого, гідний стати катом світу. Диявольське коло жертви й ката замикається.
У цьому диявольському колі фантазія сучасних російських письменників малює справді апокаліптичні картини. В останньому розділі фантастичного роману «Укус ангела» Павла Крусанова ми стаємо свідками Імперської Ради, якою керує російський імператор Іван Чума зі своїми посіпаками під час чергової світової війни, яка триває вже понад сім років. У цю війну втягнуто всі континенти, всі види зброї вже випробувано, вести війну далі, як і перемогти в ній, неможливо. За таких умов обговорюється можливість звернутися по допомогу до містичної зброї, яку герої роману називають Псами Гекати, тварюками нетутешнього світу, головною рисою яких є несамовита лють. Увійшовши до нашого світу лише на сім секунд через кришталеві ворота, вони пожеруть живі душі мільйонів ворогів Імперії, залишивши їхні тіла очікувати на смерть в жахливій агонії. Проте незрозуміло, чи вдасться приборкати цих чудовиськ після жахливого жертвоприношення і чи не скерують вони свою ненаситну лють проти тих, хто покликав їх у цей світ.
Метафора прозоріша за прозору. Геката — богиня необмеженої влади, завжди готова прийти на допомогу тим, хто її покличе. Але наслідки її приходу непередбачувані, її жертвами можуть стати і самі заклиначі. Влада, покликана ними, влада, в якій вони розчинять самих себе, може знищити їх. Вельми принадний проект для мазохістської свідомості: стати жертвою жахливої потойбічної влади, яку покликала у цей світ сама жертва.
Члени Імператорської Ради вирішують поглянути на те, що збираються впустити у власний світ. Картина, що постає перед ними, жахлива. Не всі витримують споглядання цього жаху. Хтось умирає на місці, хтось божеволіє, а хтось пальцями витискає собі очі. Проте імператор Іван Чума вирішує скористатися цими руйнівними силами й опівночі впустити Псів Гекати у світ. Так завершується роман Курсанова. Та чи не розпочнеться так новий етап російської історії?
Добре суспільство, освіта і здоровий глузд
Що таке добре суспільство? Як воно виникає? Що означає належати до доброго суспільства? Яким критеріям має відповідати людина, яка належить до доброго суспільства? Намагаючись дати дуже загальну й вельми попередню відповідь на останнє запитання, можна сказати, що така людина повинна бути освіченою. Відповідно, добре суспільство виникає там, де є освіта. Утім, ця відповідь наражає нас на ще складніше питання: що таке освіта?