Дзвінок мобільного вивів Аска із задуми тоді, коли його тролейбус проминав парк Слави. Не поглянувши на дисплей, він натиснув кнопку відповіді.
— Добрый день. Я отец Карпенко Надежды Юрьевны. Меня зовут Юрий Андреевич... — Хрипкуватий голос у слухавці видавав помітне напруження чоловіка. — Ты звонил на ее телефон несколько раз. Последний — только что. Мне нужно с тобой поговорить!
— Ви що, батько Надійки? Де вона?
— Да, я ее отец, и у меня к тебе очень серьезное дело! Нужно срочно встретиться. Если ты выйдешь из своего троллейбуса, то увидишь красный джип «Тойота», подходи и садись прямо в машину.
— Ні. Давайте пройдемося ліпше парком, — відповів студент, побоюючись сідати в чужу машину за таких, дивних обставин.
— Ладно, выходи на остановке — я сам к тебе подойду.
На зупинці до нього підійшов високий сіроокий чоловік у кашеміровому розстебнутому пальті й діловому костюмі. Впадали в око сліпучо-біла сорочка, темно-червона краватка й блискучі темно-вишневі туфлі.
— Здравствуй! Извини, но говорить лучше подальше от наших мобильных телефонов, чтобы не подслушали. Если боишься садиться в машину, тогда давай свой телефон, я сам отнесу в авто, а по окончании разговора верну.
Аскольд мовчки віддав свою мобілку чоловікові. Той відніс її до червоного джипа, що припаркувався біля зупинки. Вони попрямували до парку.
— Надежду выкрали, требуют выкуп. Мы сначала подозревали тебя: ты последний, кто звонил ей позавчера вечером, когда она еще отвечала на звонки. Но сейчас эти подозрения уже сняты. — Чоловік говорив рівно, але відчувалося, що він тримається з останніх сил. — Позавчера ночью она так и не пришла домой, а вчера мне позвонили и потребовали передать управление моим бизнесом в руки других людей и заплатить большой выкуп. Очень большой. Но дело даже не в этом: кроме денег, они поставили еще одно условие, пока для меня невыполнимое, даже чисто технически. Я обратился к частным детективам. С ментами связываться не рискнул — у меня с их нынешним начальством непростые отношения. Мы взяли распечатку звонков на мобильный Нади и выяснили, что в последнее время вы часто перезванивались, а еще ты постоянно пытался дозвониться ей уже после исчезновения...
— Ви вимагали у викрадачів негайної розмови з нею? — перервав блідий немов крейда Аскольд.
— В том-то и дело, что они не дали этого сделать! Позвонили лишь раз. Уже больше суток с ними нет никакой связи. В моей машине частный детектив, который ведет расследование. Ему необходимо задать тебе ряд вопросов. Он настаивает на том, чтобы я не присутствовал при вашем разговоре. Нежелательно также говорить в парке. Если боишься садиться в машину, то назначай встречу там, где тебе удобно. Только время не терпит.
— Нічого я не боюся. Ходімо.
Вони підійшли до джипа. Аскольдів співрозмовник мовчки забрав з машини мобільні телефони й пішов алеєю. Хлопець сів на заднє сидіння і зачинив дверцята. Поряд побачив доволі молодого чоловіка з відкритим приємним обличчям, у потертій замшевій світло-коричневій куртці.
— Вітаю. Мене можна називати Дмитром. Юрій Андрійович уже розповів вам про наші проблеми. Я додам ще дещо. Вас ми вирахували за сигналом мобільного. Є обладнання, що дає можливість визначити район місця перебування людини за вихідним сигналом її телефону. Вчора зранку ми вже точно ідентифікували ваші анкетні дані та встановили зовнішнє спостереження, також ми прослуховуємо і ваш мобільний. Ми схиляємося до того, що ви не причетні до викрадення дівчини, але є кілька підозрілих обставин, про які я змушений вас розпитати. По-перше, наш сканер мобільного зв’язку вчора ввечері чітко фіксував ваше місцезнаходження на Подолі, в районі Боричевого узвозу. Потім ми простежили миттєве переміщення сигналу на Печерськ і зафіксували вашу раптову появу там. Як ви це поясните?
— Обмежусь тим, що пораджу купити якіснішу шпигунську техніку, — похмуро відповів хлопець. — Якби не викрадення Надії, я б ще нагадав вам про відповідальність за незаконний збір інформації приватного характеру. До речі, де гарантія, що ви не причетні до цього злочину або не переслідуєте якісь інші цілі? Юрія Андрійовича, який назвався її батьком, я бачу вперше, вас також. Утім, я йому повірив суто інтуїтивно. Продовжуйте, будь ласка.