- Я боюся, що ваш батько створить проблему, - підсумував він. - Коли він сердиться, він стає дуже гострим.
- Я знаю, який він, - посміхнувся Роджер.
- Я так розумію, ви все одно приїдете у ці краї наступного тижня.
- Авжеж.
- Цікаво, чи не могли б ви пересунути це. Не могли б ви приїхати завтра?
- Я міг би, але я не зовсім розумію навіщо.
- Ну, я думаю, ви могли би змусити вашого батька зрозуміти підстави. Останнім часом нам доводиться терпіти багато критики. Було б нудно, якби ваш батько поставив запитання в Палаті або написав в «Таймс».
- Тільки цих двох речей ви, хлопці, боїтеся, - захихотів Роджер. - Добре, я приїду завтра. Хоча, зауважте, я майже впевнений, що з панною Фрідберг все в порядку. Мої рідні знають її вже кілька років, і її батько був убитий нацистами. Але я згоден з вами, так буде краще про всяк випадок.
Він поклав трубку і замислився. Дора справила на нього враження, як мила, чесна дівчина, і було немислимо, щоб вона була замішана в шпигунстві. Якщо гуни вийшли на слід таємного аеродрому, це навряд чи могло статися через неї; у неї не було можливості ні одержати, ні передати інформацію. Але, звичайно, якщо влада хотіла її перемістити, вони були в межах своїх прав. Він знову посміхнувся, подумавши про явне небажання головного констебля зв'язуватися з його батьком. Генерал був впертою людиною. Він займав різні почесні посади в графстві і як великий землевласник і суддя був схильний думати, що його слово було законом; як військовий він був чимось на зразок солдафона і, коли йому перечили, міг зірватися в несамовитий гнів. Роджер мав думку, що і його матері теж не дуже сподобається нехтування її бажаннями; якою б м'якою і лагідною вона не була, вона теж звикла чинити по-своєму.
Роджер натиснув на дзвінок, і увійшов Ноббі. У цей момент пролунав залп зенітного вогню.
- Джерріз сьогодні трохи зайняті, сер, - сказав Ноббі.
- Це дійсно здається досить шумним. Я просто йду до пані Фостер. Останнім часом вона схильна трохи нервувати, і я можу провести там ніч.
- Дуже добре, сер.
Ноббі допоміг йому надіти пальто, і він надів свою залізну каску.
- Тепер ви можете йти, Ноббі.
- Так точно, сер. Якщо немає заперечень, я просто сходжу і подивлюся, як поживають моя стара і діти.
- Звичайно. З ними все гаразд?
- Так, сер ... коли в останній раз чув про них. Минулої ночі на нашій вулиці вибухнула бомба, і всі вікна вилетіли.
- Трохи прохолодно, чи ні? Як ви гадаєте, дуже безпечно залишати їх там?
- Цілком, сер, вночі вони відправляються в сховище на Хорсферрі Роуд. Їм там добре і затишно.
- Ви чортів дурень, що не відправили їх у Грейвні.
- Я починаю думати, що ви маєте рацію, сер. Але моя стара і чути про це не хоче. Розлучити мене з моїми дітьми? - каже вона. Ні в якому разі. Я б хотів, щоб ви поговорили з нею, сер. З того часу як ви дали мені цю роботу, вона дуже високої думки про вас.
- Я провідаю її через день або два. Я спробую переконати її.
Роджер пройшовся до будинку Джейн і зайшов, відімкнувши своїм ключем. Вона грала на піаніно.