За якимось банальним романним збігом обставин у той день в обшарпаному кінотеатрі навпроти, де вона не була від часу їхнього з Зеноном знайомства, показували знову ту саму дурну мелодраму, після якої вони вперше ходили разом на каву. По склі повзла дуже брудна муха, квола і груба від несезонного прокидання, муха часто зупинялася, ніби роздумуючи, що тепер із собою робити й куди повзти далі. Алла відчула, ніби її теж раптом вирвали з чогось теплого і приємного, де вона звикла перебувати й де почувала себе добре, вирвали, щоб повернути назад, до місця, яке вона вже слабо пригадує, але де їй було зимно й незатишно. Так буває, коли виходиш із нагрітого людським диханням темного кінозалу після хорошого фільму і твоя розслабленість і замріяність тупо впирається в стіну пронизливого вечірнього холоду й косого дощу. Здається, що помилково втрапив не в ті двері й хочеться повернутися назад, але ззаду напирають розгублені обличчя інших глядачів, яким теж незатишно і теж немає куди сховатися від гострих дощових крапель.
Алла вбрала старе пальто, в якому не ходила вже більше шести років, і вийшла на вулицю. Муха за склом завмерла, дивлячись услід жінці, яка вже не повернеться до свого улюбленого жовтого горнятка з рештками вихололої кави.
Батькова історія
Найяскравішим враженням із дитинства він чомусь вважав годинник. Старовинний, із важками й зозулею, яка вискакувала щогодини, натужно поскрипуючи старезними пружинами. Коли Зенон став старшим, у його обов’язки входило змащувати ці пружини, і він робив це із задоволенням, спостерігаючи, як краплини мастила змішуються з пилюкою, випускають у повітря важкий запах брудного соняшникового лушпиння. І ще чогось гіркуватого, присутнього окрім годинника лише в маминій швейній машинці з ніжним приводом і фігурною підставкою під ноги. Машинку змащували тим же мастилом, налитим в невеличку залізну флягу з тоненьким носиком. Тепер мама могла б продати свій антикварний «Зінґер» за непогані гроші до будь-якої кнайпи, де такі машинки часто використовують замість столиків. Але мама категорично відмовлялася, хоча шити не любила й машинкою вже давно не користувалася.
У дитинстві вона шила іграшки для їхнього театру тіней. Це була улюблена недільна забава, яка однаково захоплювала як Зенона, так і батьків, а з віком батьків навіть більше, ніж Зенона, бо їхній ентузіазм залишався незмінним, а йому гра потроху набридала. Вони з мамою розписували на діалоги улюблені книги Зенона, розучували діалоги напам’ять і по неділях улаштовували покази для гостей. Репетиції робили щоп’ятниці, по вечорах, коли батько повертався з роботи.
Накривали швейну машинку широким ліжником, щоб було зручніше спиратись, ставили перед нею розкладну ширму в дерев’яній рамі й улаштовувались за машинкою з ляльками-рукавичками.
У «Зінґері» була шухляда, що замикалася на ключ. Окрім голок та іншого швейного інструментарію, у цій шухляді батьки тримали пуделко з записками. У дитинстві Зенонові завжди страшенно хотілося зазирнути до цього пуделка, але обидва ключі батьки завжди тримали при собі. У записках, які мати зберегла, були задокументовані нечисленні сварки батьків. Коли з’явився Зенон, вони домовилися, що ніколи не сваритимуться при ньому, а всі свої претензії і відповіді на претензії партнера висловлюватимуть у письмовій формі й складатимуть до замкненої на ключ шухляди. Так вони й робили, і в дитинстві Зенонові так ніколи й не вдалося довідатися, через що сперечалися батьки. Часом у нього взагалі виникали сумніви, що вони могли про щось сперечатися, такими коректними, стриманими і ввічливими вони завжди були у ставленні одне до одного. З одного боку, це було добре, і всі однолітки, батьки яких сварилися і навіть билися, не соромлячись присутності своїх і чужих дітей, заздрили Зенонові. Але щось у цьому було не так, і це мучило його. Коли після смерті матері він випадково натрапив на це пуделко із записками, то нарахував їх близько 40, — стільки ж років батьки прожили у шлюбі до батькової смерті. Він читав їх із цікавістю та острахом, очікуючи наштовхнутися на потаємні пристрасті, зради, образи й жалі. Він був готовий довідатися навіть про те, що батьки насправді давно розлучилися, а імітували подружнє життя, тільки щоб не травмувати його, Зенона. Але ці записки були такими ж невинними й коректними, як і розмови батьків, що їх він пам’ятав із дитинства. Двічі батько забув привітати матір у день їхнього шлюбу, й вона докоряла йому за це, а він кілька разів докоряв їй за те, що вона занадто часто відмовляє йому в любощах. Усе решта було ще більш дріб’язковим. Зенон був розчарований такою стерильністю стосунків, які виглядали зовсім несправжніми, ніби вигаданими для сценарію третьосортного фільму. Це були стосунки друзів, які все життя прожили в одному місті, зрідка навідуючись у гості одне до одного, але не стосунки коханців, які прожили разом так довго. І Зенон відчував, що якимось чином також постраждав від цього, все життя відчуваючи брак чогось дуже суттєвого у власному житті і власному характері. Можливо, саме від страху перед такою позбавленою життя безхмарністю він і зраджував Аллу, боявся зупинитися й перестати помічати інших жінок довкола себе, боявся пропустити якийсь цікавий життєвий досвід, боявся нікому не потрібної жертовності, прикладом якої було життя його батьків, боявся, що так і не надолужить якийсь недоотриманий в дитинстві адреналін. У цьому страхові було щось інфантильне, і він соромився цієї інфантильності, так і не наважившись ніколи поговорити про це з Аллою.