Імпровізована пов’язка, чомусь названа лікарем шиною, постійно злітала й зміщувалася, і від цього рука починала боліти сильніше. А коли одного ранку, за кілька днів перед від’їздом, біль став особливо сильним, Олекса переконав Дарину з’їздити до лікарні.
Вони довго їхали у якомусь, навіть на тутешні масштаби, неймовірно повільному автобусі й мовчки ковтали пилюку розпечених під сонцем польових стежок, потім блукали вулицями районного центру, шукаючи лікарні, і врешті опинилися на кріслах навпроти приймального покою. Їм сказали, що скоро перша, тому лікарів уже немає, денний обхід закінчився і хтось буде аж увечері. Але спробують додзвонитися до чергового лікаря: якщо він не пішов на дачу, то приїде. На відстані кількох метрів лежав чоловік із кривавою раною голови й тихо постогнував, а потім затих.
Минуло півгодини відтоді, як медсестра пішла дзвонити по лікаря. Не змовляючись, Дарина й Олекса встали й вийшли надвір із лікарні. Дарина пригадала, як вони були тут попереднього разу, робили рентген. Апарат займав півтори кімнати, Дарина ще ніколи не бачила такого велетенського апарату, — її поставили в якийсь чудернацький пристрій, що нагадував лінійку для вимірювання зросту із причепленим збоку прицілом. Тітонька в білому халаті пояснила Дарині, що якась там деталь відлетіла і тепер замість неї пристосували лінійку, тому потрібно уважно стежити, щоб ця лінійка під час фотографування не врізалася занадто глибоко в плече.
Потім Дарині поміняли пов’язку і знову порадили спати на твердому. Про те, чи зростеться ключиця в такому незафіксованому положенні, нічого не сказали. Та Дарина не дуже й допитувалася: її початкових знань із медицини вистачало для того, аби збагнути беззмістовність таких питань.
Вони їхали назад тими ж польовими дорогами й похмуро мовчали, ковтаючи ще сильніше розпечений пісок і підстрибуючи на ямах. Ця поїздка до районної лікарні була зайвою, як ті двісті останніх кілометрів після Херсона, як виїзд зі Львова під вечір, після важкого робочого дня, як непродумана подорож із дірявим баком у поламаній машині. Як усе під час цьогорічного відпочинку, від якого потрібно було відмовитись на самому початку і ностальгійно шкодувати про це протягом цілого наступного року, аж до червня, коли знову потрібно буде збиратися до Криму. Але тепер усе якось занадто заплуталося. Щось зламалося тієї ночі серйозніше, ніж ключиця, ніж лобове скло в машині, яке вони примотали скотчем і збиралися доїхати так назад, до Львова. Тоді трапилося щось зовсім інше, ніж банальна легка аварія. Дарина не знала, що саме це було, але розуміла, що відтепер усе буде по-іншому. Як у житті цього чоловіка, який стікає кров’ю там, у лікарняному коридорі. Напевно, лікар таки з’явиться, і все буде гаразд. Чоловік видужає і повернеться до свого Львова, але навряд чи ще коли-небудь приїде сюди. Не тільки на роботу, а й у відпустку: він відпочиватиме де завгодно, тільки не тут, може, взагалі не їздитиме влітку ні до якого моря, робитиме ремонт у себе в помешканні щоліта, садитиме помідори на дачі — що завгодно, тільки б не бачити більше цих лікарняних стін. У львівських лікарнях вони так само обшарпані, але чомусь там не так страшно. Дарина не змогла б пояснити, чому вона така впевнена в цьому всьому.
Вчителька фізкультури
Найгіршим з усього, пов’язаного зі школою, була необхідність рано вставати. Щовечора Ліля вкладалася спати з цікавою книгою, а коли на котрійсь сторінці усвідомлювала, що вже доходить північ, їй хотілося плакати й наперед шкодувати себе за те, що завтра вранці знову доведеться опускати босі ноги на холодну підлогу, щоб струсити з себе сонне заціпеніння, доведеться дратуватися, коли з крана бризкає в усі боки холодна вода, тоді як для примусового прокидання цілком достатньо й самих лише холодних кахлів підлоги, а з крана хочеться дочекатися теплого струменя, щоб прикрасити цей безнадійний ранок хоча б якимось позитивним враженням. Потім похмурий ритуал продовжується квапливим натяганням на себе холодної, принесеної з балкона шкільної форми, яка не встигала висмердітися до ранку і продовжує відгонити підлітковим потом. Тоді ще колупання в тарілці з яєчнею і спостерігання за тим, як не менш роздратована Дарина метушиться по квартирі, шукаючи косметичку, неподерті капрони й ключ від квартири, який чомусь щоранку губиться.