Оперативник скривився:
— Його ж убили. Шістдесят п’ять відсотків убитих повертаються на місце злочину вже першого року. Тридцять п’ять відсотків — пізніше. Це доконаний факт!
— Так, ми це знаємо. Все гаразд. Ми самі запечатаємо місце злочину. Ми ж агенти.
— Раніше я ніколи не бачив агентів у таких шортах, — буркнув оперативник і пішов собі.
— Я теж, — підхопив Барнс. — А я на цій роботі вже тридцять років.
Він постукав пальцями по канапі і вкотре поглянув на нас із докором. Інспектор уже пів години сидів у вітальні, допитуючи нас. Кілька разів поспіль ми розповіли йому про нашу нічну пригоду — від стукоту в двері до прибуття швидкої допомоги. Ми не приховали від Барнса нічого, крім останніх Карверових слів: за нашою розповіддю, він нібито просто вдерся до будинку й відразу помер. Так само не згадали ми й про Локвудову цидулку.
Квіл Кіпс тим часом притулився до шафи, згорнув на грудях руки й скоса позирав на нас. Ґодвін з Верноном сіли на вільні стільці. Нед Шоу ховався в затінку, мов гієна, що тільки-но навчилася стояти на задніх лапах, і не зводив очей з Локвуда. Це аж ніяк не скидалось на наші звичні посиденьки у вітальні. Тому ми й не запропонували гостям чаю.
— Єдине, чого я ніяк не зрозумію, — мовив урешті Барнс, — чому Карвер завітав саме до вас? — Його вуса наїжачились, а обличчя сповнилось підозрою.
Локвуд, сидячи в кріслі, недбало поправив собі рукав. У такому вбранні було важко мати ошатний вигляд, проте Локвудові це вдавалось якнайкраще.
— Він, мабуть, десь почув, що ми цікавимось викраденим дзеркалом. Йому, напевно, хотілось поговорити з кимось обізнаним, розумним і кмітливим. А в цьому випадку ми були для нього єдиним вибором.
Кіпс вибалушив очі. Барнс нетерпляче вигукнув:
— Але чому він узагалі прийшов? Чому виліз із підпілля? Його ж розшукували!
— Я можу лише припустити, що це через Бікерстафа та його дзеркало, — відповів Локвуд. — Сила дзеркала, напевно, вразила його. Не забувайте, воно вбило на кладовищі його колегу Недлса. І хтозна, чого воно ще накоїло. Можливо, Карвер хотів щось пояснити, розповісти нам про нього...
Барнс узявся сердито походжати кімнатою:
— Це дзеркало пропало менше ніж дві доби тому — і вже вбило двох людей, які його викрили! Тільки подумайте: на вас, Кабінсе, чекала б така сама доля, якби ви не накрили його сіткою!
— Від його обличчя воно б першим тріснуло, — спробував покепкувати Кіпс.
— Його треба знайти! — стукнув себе кулаком по долоні Барнс. — Інакше це ще не кінець! Воно смертельно небезпечне. Воно вбиває всіх, хто трапляється довкола!
— Карвера вбило не дзеркало, — спокійно нагадав Локвуд.
— Так, але все одно він загинув через нього! Люди ладні вбивати, щоб заволодіти ним!
Локвуд хитнув головою:
— Можливо. Але в убивці дзеркала не було.
— Звідки ви знаєте?
— У Карвера були з собою гроші. Виходить, він уже продав його.
— Це нічого не доводить! Його могли вбити, щоб змусити замовчати!
— Якби я дав Карверові тисячу фунтів за дзеркало, а потім убив його, то забрав би гроші назад, — мовив Локвуд. — Ні, тут діяв хтось інший. Хтось такий, що має доступ до старовинних кинджалів. На вашому місці я розпочав би з цього, інспекторе.
Барнс пирхнув:
— Хай там хто вбивця, моя точка зору незмінна! — відповів він. — Це дзеркало — справжня загроза для суспільства! Ніхто не може почуватися безпечно, поки його не знайдено. А тим часом ваше розслідування не дає нічого! Завдяки Кіпсовим арештам ми напхали підозрюваними всі в’язниці Лондона, а користі з того — ніякої! Тоді як найголовнішого свідка знаходять мертвим тут на килимі! — Голос інспектора підвищився на кілька тонів, а вуса заворушились, як флюгери під вітром. — Цього недостатньо! Мені потрібні дії! І результати!
Бобі Вернон підскочив зі стільця, як старанний школяр, і вперше заговорив:
— Я досяг чудових успіхів в архівах, сер. Сподіваюся, що скоро в нашому розслідуванні відбудеться прорив.
— Ну, ми теж там працюємо, — засовався на канапі Джордж.
Кет Ґодвін тим часом роздратовано зирила на нас.
— Інспекторе! — зненацька вигукнула вона. — Мені здається, що Локвуд не розповів нам усієї правди. Погляньте, як ховається Кабінс! І які винуваті очі в цієї дівчини!
— Як на мене, вони в неї завжди такі, — відповів Барнс і поглянув на двері, на яких уже стояв вузьколиций агент ДЕПРІК. — Що сталося, Добсе?
— Є свідки з сусідньої вулиці. Портленд-М’юз, 7. Пів на дванадцяту ночі вони чули знадвору голоси. Чоловічі, дуже гучні й розлючені. Начебто сварились. Звідти до цього будинку ведуть криваві сліди. Убивство сталось там!
— Дуже дякую, Добсе. Все гаразд, ми вже йдемо, — Барнс поволі підвівся. — Мушу попередити вас, що приховування відомостей від інших агентів — це злочин. Я сподіваюсь на співробітництво між вашими командами. І чекаю результатів. Локвуде, Кабінсе, не забудьте про залізні стружки в передпокої!
Усі почали розходитися — спочатку Барнс із своїми людьми, потім Кіпсова команда. Сам Квіл Кіпс виходив останнім. Біля дверей він зупинився.
— Панно Карлайл, — мовив він, — дозвольте сказати вам кілька слів.
— То ви все-таки знаєте моє ім’я? — перепитала я.
Кіпс легенько всміхнувся, вишкіривши білі вичищені зуби:
— Облишмо жарти. Я хочу поговорити з вами серйозно. Не хвилюйтесь, я не збираюсь у вас випитувати жодної з тих маленьких таємниць, які Локвуд так старанно приховує від нас... Це все ж таки змагання, врешті-решт. Хоча, — він нахилився трохи ближче, обдавши мене міцним ароматом квіткових парфумів,— чи не думаєте ви, що з боку Локвуда було трохи нечесно збивати з ніг бідолаху Неда Шоу? Адже в нас не спортивне змагання...
— Шоу почав перший, — заперечила я. — Ідо того ж Локвуд не збивав його з ніг. Він...
Кіпс зневажливо махнув рукою:
— Нема різниці. Панно Карлайл, з вашої команди ви — найрозумніша. І Талант у вас теж надзвичайний, — якщо те, що я чув про вас, правда. Навіщо вам нидіти з цими невдахами? Подумайте про кар’єру. Я знаю, що ви колись приходили до «Фіттес» на співбесіду, і вас не прийняли. На мою думку, — він знов усміхнувся, — вони зробили прикру помилку. У мене є впливові друзі в агенції. Я міг би влаштувати вас до нашої компанії. Тільки подумайте: замість того, щоб животіти тут, ви працюватимете в агенції «Фіттес», де у вашому розпорядженні буде все!
— Дякую, — відповіла я, ледве стримуючись. Я вже не пам’ятала, коли востаннє так гнівалась. — Я цілком задоволена своєю роботою.
— І все-таки подумайте, — наполягав Кіпс. — Моя пропозиція залишається в силі.
— До речі, в нас теж є впливові друзі у вашій агенції, — додала я, перш ніж зачинити за ним двері. — Пенелопа Фіттес запросила нас на свою щорічну вечірку. Можливо, побачимось там, якщо вас теж запросили. На добраніч!
Зачинивши за ним нарешті двері, я постояла в передпокої, відсапуючи й намагаючись заспокоїтись. А тоді подалася до кухні, слухаючи, як під ногами тріщить розсипана сіль. Локвуд із Джорджем сиділи за столом із залишками нашої вечері. Мені здавалося, що це було так давно...
— З тобою все гаразд, Люсі? — запитав Джордж.
— Так... Я просто згадала про ту вечірку у «Фіттес», куди нас запросили. Ми й досі збираємось іти туди?
Локвуд кивнув:
— Авжеж. Особливо якщо впораємось із цією справою. Барнс надто вже хоче розшукати це дзеркало. Їй-право, він знає, як працює ця штучка. Або принаймні знає про неї щось важливе.
— Ну, ми теж дещо знаємо, — зауважив Джордж. — Що там казав Карвер? «Ти бачиш... бачиш стільки страхіть...» Це, мабуть, про те, що він побачив у дзеркалі, — повірте мені!
Локвуд узяв зі стола висохлий бутерброд, оглянув його й поклав назад на тарілку:
— Якщо це саме дзеркало... Карвер називав його «кістка й скло». Може, його зроблено з кісток, які Бікерстаф викопував на кладовищах? Тоді в ньому може бути Гість — звідти й надприродна сила. Може, ті, хто дивиться в дзеркало, бачать там саме привида?