Якусь мить ніхто не міг промовити ані слова. Та врешті здоровий глузд переміг.
Це не може бути привид! Скоро полудень! Я ще раз подивилась у вікно.
На тлі сонця таємнича постать видавалась майже чорною. Та коли вона поворухнулась, я розібрала обриси подертого солом’яного бриля й похмурого брудного обличчя.
— Це ж Фло! — вигукнув Локвуд.
— Костомаха-Фло? — заморгав з подиву Джордж. — Це дівчино!?!
— Сподіваюсь, що так. Достеменно це довести неможливо.
Обличчя за вікном пересувалось туди-сюди. Здавалось, ніби Фло щось говорить; нарешті її вуста стривожено скривились, а рука нетерпляче махнула в повітрі.
— Ви ж казали, що вона мила, ніжна й лагідна! — приголомшено мовив Джордж.
— Та невже? Ми щось не пам’ятаємо... — Локвуд повів рукою в бік кухні. Обличчя у вікні ворухнулось і пропало. — У неї, напевно, є новини про Вінкмена! Чудово! Це саме те, що нам треба. Зараз я приведу її. Люсі, заховай папери! Джордже, дістань цукор і постав чайник!
Джордж поглянув на замащену брудними пальцями шибку:
— Гадаєш, їй захочеться чаю? Такі дівчата воліють чогось міцнішого...
— Кави, — обірвала його я. — І, будь ласка, ніяких дотепів на її адресу. Вона дуже дратівлива й відповість тобі як слід.
— Які там дотепи... — буркнув Джордж.
Птахи в садку замовкли — вражені, напевно, появою постаті, що наближалась до кухонних дверей. На дверях уже стояв Локвуд; через секунду Костомаха-Фло увійшла до кухні в своїх величезних чоботях і принесла з собою полотняний лантух, похмурий настрій і болотяний сморід. Завмерши біля входу, вона мовчки дивилась на нас.
Удень її синя куртка здавалась геть вицвілою, а щодо голови, то важко було сказати, де закінчується волосся й починається солом’яний бриль. По джинсах розпливлась величезна пляма сірого мулу, а кругле обличчя оздоблювали всі можливі відтінки бруду. Іншими словами, всі моторошні наслідки нічної роботи було добре помітно. Блакитні очі дивились із сумнівом і тривогою, а зухвальства в поведінці майже не залишилось, ніби денне світло трохи наполохало її.
— Ласкаво просимо, — сказав Локвуд, зачиняючи двері. — Добре, що ти прийшла.
Продавчиня артефактів мовчала. Вона оглядала кухню — шафки, посуд, їжу на столі. Мені вперше спало на думку питання: де вона їсть і спить, коли не працює на річці?.. Я кахикнула:
— Привіт, Фло. Хочеш кави?
— Еге ж, не відмовлюсь... хоч і не звикла пити її о такій годині. — Зараз її голос був тихший і спокійніший, ніж уночі. — А тут у вас затишно, Локі. Навіть особистий охоронець є.
— Нед Шоу? — перепитав Локвуд. — Ти його помітила?
— Так, я його помітила. А він мене — ні, бо саме дрімав з газетою в руках. Хоч я все одно зайшла сюди ззаду — перелізла в садок через мур, далі від чужих очей. Я не хочу ганьбити себе спілкуванням з такими, як ви. — Вона посміхнулась, вишкіривши напрочуд білі зуби.
— Правильно робиш, — погодився Локвуд. — Молодець.
Джордж, який тим часом готував каву, значуще кахикнув.
Локвуд насупився:
— О, пробач... Дозвольте вас познайомити. Фло, це Джордж. Джордже, це Фло. Ну, Фло, що ж ти нам принесла? Чула що-небудь новеньке про Джуліуса Вінкмена?
— Чула, — відповіла Фло. — Аукціон буде завтра ввечері. — Вона помовчала. — Для Вінкмена це надто швидко. Ця річ у нього лише два дні, а він уже задумав продати її. Звичайно, може, вона просто дуже цінна, та подейкують, що йому просто кортить мерщій її позбутись. Чому? Бо вона вкрай огидна. Всілякі ходять чутки...
— А про те, що Вінкмен убив Карвера, теж говорять? — запитала я.
— Так, я чула про цю невеличку пригоду. — мовила Фло. — Він ніби помер отут, у вашому домі. Що це з тобою. Локі? Тобі набридла поважна репутація? Ні, про те, що вбивця Вінкмен, не кажуть. Та я сама певна, що він міг би вбити Карвера. Подейкують, що це дзеркало завдає прикрощів усім, хто має з ним справу. Один з людей Вінкмена зазирнув туди, кати поряд нікого не було, й помер... Подайте мені, будь ласка, цукорницю.
Джордж підсунув їй чашечку кави на невеличкій таці.
— Дай їй ще столову ложку, — порадила я. — Щоб заощадити час.
Блакитні очі позирнули на мене, проте Фло не відповіла нічого й відразу взялася до кави.
— Отже, про аукціон, — вела вона далі. — Біля станції Блекфрайрс, на північному березі Темзи, багато старих складів судноплавних компаній. Зараз ці склади здебільшого стоять порожні, й туди ніхто не заходить, крім таких волоцюг, як я. От Вінкмен і накинув оком на одне таке місце — колишній склад «Ростокської риболовної компанії», прямісінько біля берега. Він облаштує його для аукціону, проведе торги й забереться геть. Усе триватиме дуже швидко — якусь годину чи дві.
Локвуд пильно поглянув на неї:
— А коли відбудеться аукціон?
— Опівночі. Тільки для запрошених покупців.
— Там є охорона?
— Ще й яка! Справжнісінькі бугаї!
— Ти добре знаєш це місце, Фло?
— Так. Колись прочісувала той берег.
— А чи буде завтра опівночі приплив?
— Так, буде. Великий... — вона сердито позирнула на мене, і я тихенько зітхнула. — А в тебе що сталось?
— Тільки-но згадала! — відповіла я. — Завтра ж дев’ятнадцяте червня, субота! Вечірка в агенції «Фіттес»! Я геть забула про неї!
— Я теж, — погодився Локвуд. — Проте чому б нам не вбити двох зайців одразу? Справді... Ніч у нас вийде неабияка!— Він підійшов до стола. — Джордже, давай чайник! Люсі, неси печиво! Фло, сідай, будь ласка, за стіл!
Ніхто з нас не поворухнувся. Ми всі заціпеніло дивились на нього.
— Двох зайців одразу?.. — перепитав Джордж.
— Це дуже просто, — відповів Локвуд, і його усмішка осяяла цілу кімнату. — Завтра ввечері ми насолодимось вечіркою. А потім спробуємо викрасти дзеркало.
21
Є тільки одна річ, страшніша за напад примарних щурів: збиратись на звану вечірку й не мати в чому піти. Згідно з дрес-кодом, про який Локвуд вичитав у журналі світських новин, чоловікам належало бути у смокінгах, а жінкам — у сукнях-коктейль. Агентам теж дозволяють приходити в уніформі й з рапірами, але оскільки в агенції «Локвуд і К°» не було уніформи, це нічим не могло зарадити. В моєму гардеробі, щоправда, можна було знайти кілька речей, які підпадали б під визначення «сукні», та до «суконь-коктейль» їм запевно було дуже далеко. Отож суботнього ранку, перед щорічною вечіркою в «Фіттес», я в паніці вирушила на Риджент-стріт по магазинах. Ближче до півдня я повернулась геть засапана, навантажена пакунками й картонними коробками. У передпокої я зустріла Локвуда.
— Не знаю, чи підійде для вечірки хоч щось із цього, — зізналась я, — та сподіваюсь, що все-таки підійде. А що надягнете ви з Джорджем?
— Ну, в мене тут дещо є. А ось Джордж не визнає ніяких смокінгів і не сушить собі голову цією вечіркою. Зараз вони з Джопліном уже дві години поспіль розглядають отой рукопис.
Із вітальні я почула бурмотіння двох голосів, що напрочуд швидко перебивали один одного.
— Джоплін зміг його прочитати?
— Не знаю. Він каже, що той рукопис дуже нерозбірливий.
Вони з Джорджем лупають очима над тими паперами, наче сови. Ходімо туди. Джопліна вже пора випровадити. Час готуватися до вечірки. А мені ще треба забігти на хвилинку до Фло.