— Покажіть його з іншого боку, — сказав бородань. — Як можна робити ставки, коли ти не бачиш товар? Ви шахруєте, пане Вінкмене.
Усмішка Вінкмена стала ще ширша:
— Аж ніяк. Як і завжди, найголовніше для мене — безпека клієнтів. Ви знаєте, яку репутацію має ця річ. Інакше навіщо б ви прийшли сюди? Навіщо б ви торгувалися за річ, за яку я виставляю початкову ціну в п’ятнадцять тисяч фунтів? Дзеркало дуже небезпечне. Вам відомо, як ризикує той, хто дивиться в нього. Може, воно показує якісь неймовірні дива — не знаю. Не мені про це говорити. Спершу купіть його, а тоді вже досліджуйте.
— На таких умовах ми не можемо купити його, — буркнув бородань. — Поверніть його до нас лицьовим боком!
— Крутіть собі його, скільки хочете, — Вінкмен досі всміхався. — Тільки спочатку заплатіть гроші.
— Що іще ви можете розповісти нам про це дзеркало? — запитав низенький чоловік у смугастому костюмі. — Моїм колегам потрібні відомості, яких ви досі не надали нам!
Вінкмен поглянув на сина:
— Леопольде, хіба ти не все сказав?
Хлопчина підскочив:
— Із цією річчю треба поводитись украй обережно. Крім небезпеки, що йде від самого дзеркала, кістки з його рами можуть виявитись самостійними Джерелами. Свого часу я нарахував довкола нього шість чи сім проявів. Їхня енергія — дуже потужна, пронизана гнівом і люттю. Щодо самого скла, то його поверхня виділяє інтенсивний холод, як під час дотику привида. Кожен, хто погляне туди, опиняється в стані гіпнозу і вже не може відвести від дзеркала очей. Найчастіше це призводить до фатальних наслідків. Рівень ризику — найвищий.
— Отже, панове, — підхопив Вінкмен, коли Леопольд знов умостився на стільці, — ось вам короткий висновок. Можете підійти ближче разом зі своїми помічниками.
Клієнти один за одним підвелись і наблизились до скляного футляра: дорослі — з цікавістю, підлітки — нерішуче й боязко. Шепочучись між собою, вони оточили стіл.
Локвуд відгорнув маску й нахилився до мене:
— Двадцять хвилин на першу. Будь напоготові й стеж за вікнами.
Уздовж протилежної стіни тягся ряд великих прямокутних вікон, що визирали в нічне небо. Десь унизу, під ними, зараз стоять Джордж і Фло — Джордж саме готує своє знаряддя. Вони бачать світло й знають, де відбувається аукціон. Я переступала з ноги на ногу, відчуваючи холодну твердість руків’я рапіри.
Це може статися будь-якої миті...
Унизу тим часом натовп ще тісніше з’юрмився довкола скляного футляра. Бородань роздратовано запитав:
— Тут у рамі, внизу, просвердлено дві дірки. Навіщо?
Вінкмен стенув плечима:
— Не знаю. Можливо, для підставки. Навряд чи хтось наважувався тримати це дзеркало в руках.
Локвуд біля мене тихенько зойкнув.
— Ось воно що! — прошепотів він. — Пам’ятаєш оті палиці з фотографії домовини Бікерстафа? Я мав рацію. То була підставка, до якої кріпили дзеркало.
— Але ж у Вінкмена її немає, — зауважила я.
— Звичайно, немає! Адже Карвер не взяв її. Ні, підставку поцупив хтось інший після того, як було зроблено фотографію, — він скоса поглянув на мене. — І мені чудово зрозуміло, хто це був.
Локвуд був таким завжди — любив викладати найцікавіші відомості в найнедоречніший час. Я вже хотіла розпитати його про все як слід і навіть тупнути ногою, якщо знадобиться, та ось Вінкмен наказав своїм клієнтам розійтись по місцях, і торг мав от-от розпочатись.
Локвуд позирнув на годинник:
— Де ж, урешті, Джордж? Пора вже починати!
— Панове, панове! — говорив тим часом Вінкмен. — Ви вже порадилися з екстрасенсами? Якщо у вас немає запитань, то не марнуймо час — переходьмо до головного. Як я вже оголосив, початкова ціна цієї унікальної речі...
— Зачекайте! — підняв руку білявий молодик із вусами. — У мене є питання!
Вінкмен усміхнувся на весь рот:
— Будь ласка! Прошу!
— Ви щойно повідомили нас про надприродні ризики. А як щодо ризиків з точки зору закону? Тих, що випливають із убивства Джека Карвера? Карвер приніс вам дзеркало — й дістав від вас кинджал у спину. Ми, звичайно, не засуджуємо ваших методів, проте вони привертають забагато чужої уваги! Це вбивство зараз розслідують і ДЕПРІК, і деякі агенції!
Усмішка вмить зникла з обличчя господаря, ніби хтось її вимкнув:
— Ми не вперше зустрічаємось із вами, добродію. Хіба я не заслужив вашої довіри? Хіба ви не задоволені тим, що я продавав вам? З вашого дозволу, я зараз скажу дві речі. По-перше, Карвера я не вбивав. Він завітав до мене й пішов собі живий і здоровий. По-друге, це дзеркало я купив цілком чесно, присягаюся своїм любим сином Леопольдом, який зараз сидить перед вами! — Джуліус Вінкмен притулив свою волохату лабету до грудей. — А щодо ДЕПРІК чи агенцій... — Він плюнув на підлогу. — Ось якої я думки про них! Проте всі, хто боїться наслідків, можуть покинути це місце ще до початку торгу, — він став у центрі сцени й широко розкинув руки. — Отже?..
Цієї миті за вікном спалахнуло біле світло. Ніхто всередині складу, крім нас, не помітив, як воно більшає, яскравішає, а потім знову гасне.
— Тепер наша черга, — прошепотів Локвуд і натяг маску. Вінкменові тим часом ніхто не відповів. Молодик лише стенув плечима, а решта сиділи по своїх місцях.
Вінкмен кивнув:
— Гаразд. Досить уже балачок. Ваші ставки?
Бородань підняв руку.
Аж тут шибка в найближчому вікні розлетілась від шаленого вибуху.
24
Ми знали, що шибка у вікні розлетиться вже від першого вибуху магнію. Проте ми ніяк не сподівалися, що цей вибух рознесе ціле вікно й заодно кілька шибок у сусідніх вікнах. Ефект вийшов набагато кращий, ніж ми очікували: стіна друзок — мов айсберг, що тане, — скотилася всередину, огорнута хмарою солі, заліза й білого магнієвого полум’я.
І ще до того, як ця злива уламків осіла на підлозі, крізь отвір у вікні до кімнати влетіли ще дві каністри з вогнем.
У момент, коли ці каністри вибухнули, ми з Локвудом уже мчали сходами вниз, тримаючи в руках рапіри й нові заряди магнію.
Гуркіт вибуху та брязкіт розбитого скла оглушили нас навіть крізь вовняні маски. Цього, одначе, ми й сподівались. Гості й господарі дістали по заслузі: їхні постаті було добре видно крізь сріблястий серпанок диму.
Підлітки-екстрасенси підскочили зі стільців і з криками майнули в темряву. Охоронці кидались туди-сюди, захищаючи свої голови від зливи з солі й скла. Два Вінкменові клієнти попадали на коліна, ніби на Страшному суді. Білявий молодик нерухомо сидів на своєму стільці — його, напевно, паралізував страх. Вінкменів син безпорадно похитувався на місці. Сам Вінкмен озирався на всі боки, як розлючений бугай, нервово ламаючи пальці й витягаючи шию, на якій аж понабрякали судини.
Помітивши, як ми біжимо сходами, він вибалушив свої чорні очі.
Цієї миті друга й третя Джорджеві каністри впали на підлогу кімнати. Спалахнули ще два стовпи сліпучо-білого вогню. Вінкмена відкинуло вбік: він ударився об стіл, на якому лежало дзеркало, й тяжко гепнув униз, зачепившись за один з ліхтарів і розтрощивши його. Розпечені залізні стружки злетіли в повітря червоногарячим каскадом.
Довкола панували жах і безлад. Чоловік у смугастому костюмі з криком качався по підлозі; з рукавів його піджака курилися струмені диму. Вінкменів син упав на стілець, розламавши його своєю вагою. Бородань перелякано зойкнув і кинувся навтікача.
Лише білявий молодик не ворушився, зирячи вперед невидющими очима.
Тим часом ми з Локвудом уже підбігали до кімнати. Ми розуміли, що увесь цей шарварок подарував нам лише кілька секунд, і хоча Джорджева робота перевершила всі наші надії, часу все одно було обмаль. Я мала далі відвертати увагу гостей, поки Локвуд забере дзеркало. Я замахнулась і пожбурила четверту каністру з вогнем у бік охоронців. Локвуд кинув ще одну, п’яту, каністру — і влучив нею просто в футляр із посрібленого скла.
Гримнули ще два вибухи. Перший остаточно спантеличив охоронців, а другий розбив футляр на друзки. Вінкмен, що відчайдушно намагався підвестись, зник у спалаху сріблястого полум’я.