Джордж поглянув на мене:
— Що він хоче сказати мені, Люсі?
— Мабуть, хоче ще раз розповісти про свою бійку з Вінкменовими мамулами. Бійку, якої ми так і не побачили!
— Авжеж. Адже він бився сам проти чотирьох...
Локвуд підняв руку:
— Проти трьох. Хоч один з них був здоровий і волохатий, як ведмідь... Ні, річ в іншому, — пояснив він. — Я багато міркував про цю справу. Майже кожного з нас захопили таємниці дзеркала: вас, мене, Джопліна, Кіпса, навіть Барнса... Лише Вінкмен намагався якнайшвидше позбутись його. Він не дуже прагнув заволодіти цим дзеркалом, а хотів просто вигідно продати його. Таємниця «кістки й скла» мала для нього тільки грошову вартість... — Він поглянув на стіл, збираючись із думками. — Коротше кажучи...
Я підморгнула Джорджеві й захрумтіла черговим коржиком.
— Коротше кажучи, — повторив Локвуд, — я зрозумів, що таємниці лише завдають клопоту. Коли їх набирається забагато, вони просто псують усю справу. Отож я прийняв рішення. Зараз я дещо покажу вам.
Я припинила жувати.
— Боже милий! Ти все-таки зробив собі татуювання? — запитав Джордж. — Ми ще не оговтались від татуювань на тілі Карвера!
— Ні, це не татуювання, — усміхнувся Локвуд. — Якщо ви нічим не заклопотані, то ходімо зі мною.
Він вирушив до дверей, а ми з Джорджем — за ним. Джорджеві очі втупились у мене. Я відчувала, як тремтять мої руки.
Ми вийшли з освітленої сонцем контори, пройшли залізними сходами — повз кошики й мотузки з випраною білизною, проминули кухню, де ще з учорашньої вечері громадився немитий посуд. Коридор аж до дверей був застелений новим арабським килимом. Ось ми проминули розвішані по стінах маски й пастки для привидів, повернули на інші сходи й знову подалися вгору. Вішаки, вітальні, відчинені двері до бібліотеки... Мої відчуття напружились до краю. Все довкола було звичайне, знайоме, та в будь-який момент нам могло відкритися щось таке, від чого це все докорінно зміниться...
Перед дверима до спальні — світло проникало сюди через одне-єдине вузеньке віконце, — було, як і завжди, темно й похмуро. Двері були замкнені. На батареї, як і звичайно, висів один з Джорджевих мокрих рушників. З віконця лунав чудовий, голосний пташиний спів.
Локвуд зупинився перед дверима й застромив руки в кишені.
— Ось ми й прийшли, — сказав він. — На цьому місці я колись уривав ваше знайомство з цим будинком. Сподіваюсь, вам завжди було цікаво, що там за дверима? Зараз ви можете зазирнути туди.
Ми вирячились на двері — звичайнісінькі, з плямою від таблички, такі самі, як і завжди.
— Якщо ти... — почала я.
Він кивнув:
— Просто поверніть клямку й заходьте.
— І ніяких секретних замків? — розчаровано перепитав Джордж. — А я завжди думав, що тут стоїть якась хитромудра пастка, скажімо, гільйотина, яка відтинає голову кожному, хто переступає поріг... Невже я переоцінив тебе, Локвуде?
— Боюся, що так. Тут немає жодної пастки. Я цілком довіряю вам обом.
Ми знову поглянули на двері.
— Але ж, Локвуде... — знову заговорила я. — Ти сам казав нам про небезпеку таємниць. Що з того, що нам цікаво? Якщо тобі це не до вподоби, то не треба нам нічого показувати...
Локвуд усміхнувся своїм звичайним чином — так, що довкола стало навіть ясніше:
— Усе гаразд. Я давно вже збирався це зробити, тільки ніяк не міг наважитись. А коли череп почав про це балакати, я зрозумів, що час настав. Тож дозвольте мені зробити вам таку ласку.
Череп, звичайно, частенько брехав і шахрував, та вряди-годи все ж таки говорив правду. Він сказав нам, де лежать папери Бікерстафа, просто не згадав, що там на нас чекає привид. У Кенсел-Ґрін він допоміг мені спуститись до катакомб, хоч і шалено радів, коли я мало не загинула. Інакше кажучи, в його словах істина завжди перепліталася з небезпекою. Про цю кімнату він теж говорив чистісіньку правду.
Коли Локвуд відчинив двері, ми побачили, що стіни кімнати міцно оббиті залізом. Воно мало блокувати потойбічне сяйво, яке тепер просто-таки спалахнуло з-за дверей.
Важкі штори на вікні навпроти приглушували денне світло, зберігаючи в кімнаті пітьму. В повітрі виразно пахло лавандою.
Спочатку нам важко було розгледіти там хоч що-небудь. Та постоявши трохи на порозі, ми з Джорджем врешті побачили, як по стінах виблискують срібні амулети. Наші очі поволі звикали до темряви. Я відчула, як підлога пливе в мене під ногами, ніби я зненацька опинилася серед моря. Джордж кахикнув. Я схопила його за руку...
Локвуд стояв позаду нас, чекаючи, що ми скажемо.
— Тут твої батьки? — спромоглася нарешті запитати я.
— Майже, — відповів Ентоні Локвуд. — Моя сестра.
Словник
Агенція — заклад, що працює над виявленням та знищенням привидів. Нині в Лондоні існує більше десятка агенцій. Дві найбільші з них («Фіттес» і «Ротвел») мають сотні співробітників, а найменша («Локвуд і К°») — лише трьох. Здебільшого агенціями керують дорослі, однак їхньою головною силою є підлітки з потужними психічними Талантами.
Амулет — предмет із срібла або заліза, що відганяє привидів. Маленькі амулети люди часто носять як прикраси; більшими амулетами, так само декоративними, оздоблюють будинки.
Аура — сяйво, яке оточує прояви багатьох привидів. Здебільшого аура світла, і її можна побачити скоса. Найпотужніші аури відомі під назвою «потойбічне світло». Окремі привиди випромінюють чорну ауру, темнішу за довколишню нічну пітьму.
Безногий — різновид привида Другого Типу, з людською головою й тілом, проте без видимих ніг. Один з найнеприємніших проявів духів.
Біль — неприємне відчуття, що часто супроводжує прояв привида. В окремих випадках біль є таким сильним, що призводить до небезпечного заціпеніння.
Блідни Сморід — привид Першого Типу, що випромінює страшний гнійний сморід. Найкраща зброя проти нього — лавандовий дим.
Вода. З давніх часів відомо, що привиди не люблять перетинати потоки води. У сучасній Британії це покладено в основу захисту від привидів. Так, у центрі Лондона облаштовано мережу штучних каналів та рівчаків, які захищають основні торговельні райони. Деякі власники приватних садиб також викопують перед дверима своїх будинків канали, які наповнюються дощовою водою.
Гість — те саме, що й привид.
Грецький Вогонь — запалювальна суміш із магнію, заліза, солі та пороху. Зберігається в невеликій металевій каністрі з запалювальним пристроєм. Важлива зброя співробітників агенцій у боротьбі з агресивними привидами.
ДЕПРІК — Департамент Психологічних Розслідів і Контролю. Урядова організація, що має на меті вирішення Проблеми. ДЕПРІК вивчає природу привидів, знищує їхні найнебезпечніші види, а також контролює діяльність агенцій.
Джерело — річ або місце, крізь яке привид проникає в світ.
Дотик — здібність відчувати психічне відлуння об’єктів, тісно пов’язаних із чиєюсь смертю або появою привидів. Таке відлуння може набувати форми зорового, слухового або іншого чуттєвого враження. Один з основних трьох типів психічного Таланту.