Того вечора перед яткою стояв тільки високий дід; він нюхав тарілку, де були риба і м’ясо. Мадмуазель Саже теж почала нюхати кусочок застиглого топленого сала, що коштував три су. Вона поторгувалася, їй віддали за два. Топлене сало також зникло в кошику. Але підійшли інші покупці; всі вони однаковим жестом наближали носи до тарілок. Запах виставлених страв був неприємний: від них тхнуло жирним посудом та погано вимитим столом.
— Зайдіть до мене завтра,— сказала торговка старій.— Я вам приховаю чогось смачненького... Сьогодні ввечері в Тюїльрі великий обід.
Мадмуазель Саже обіцяла зайти, як раптом, повернувшись, побачила Гавара, який усе чув і дивився на неї. Вона дуже почервоніла, підняла свої кістляві плечі й пішла, вдаючи, що не впізнає його. Проте він з хвилину йшов слідом за нею, знизуючи плечима та бурмочучи, що його більше не дивує злість цієї пекучої кропиви, відколи він довідався, що «вона отруюється паскудством, відрижкою Тюїльрі».
Другого ж дня по ринку пішов глухий поголос. Так мадам Лекер і Сар’єтта додержали своєї клятви про мовчанку. У цих обставинах мадмуазель Саже виявила велику спритність: вона мовчала, залишаючи тітці з небогою поширювати історію про Флорана. Спочатку це була скорочена розповідь, яку в найпростіших словах передавали на вухо; потім виникли різні версії, епізоди розросталися, склалася легенда, в якій Флоран відігравав роль привида. Він забив десятьох жандармів на барикаді вулиці Гренета й повернувся з каторги на кораблі піратів, які вбивали всіх, хто їм попадався на морі; коли він приїхав, його бачили вночі з підозрілими людьми, в яких він був за начальника. Тут фантазія торговок розгулялася на волі, створюючи найдраматичніші образи: говорилося про зграю контрабандистів у центрі Парижа або про велике товариство, що керувало всіма грабунками на ринку. Кеню-Граделів дуже жаліли і в той же час злісно натякали на спадщину. Ця спадщина підбурювала всіх. Загальна думка була така, що Флоран повернувся з метою одержати свою частку грошей. Через те що важко було пояснити, чому не поділено спадщину, то вигадали, начебто каторжник тільки вичікував слушного часу, щоб усе забрати собі. Одного дня Кеню-Граделіїв знайдуть забитими. Розповідали, наче щовечора між обома братами та красунею Лізою відбуваються жахливі сварки.
Коли ці байки дійшли до вух красуні Нормандки, вона, сміючись, знизала плечима:
— Що це ви говорите? Ви зовсім не знаєте Флорана. Це така мила людина, лагідна, як овечка.
Вона відмовила Лебігрові, що спробував формально запропонувати їй свою руку. Вже місяців зо два Лебігр щонеділі дарував Мегюденам пляшку лікеру. Роза з покірним виглядом сама приносила цей подарунок. Вона завжди переказувала від хазяїна Нормандці якийсь комплімент, привітне слово й повторювала це якнайточніше, видно, ніскільки не сердячись на нього за таке доручення. Коли Лебігрові було відмовлено, він, щоб показати, що анітрохи не образився і не втратив надії, другої ж неділі послав Розу до Мегюденів з двома пляшками шампанського та великим букетом. Роза передала все це Луїзі, повторивши дослівно такий мадригал:
— Пан Лебігр просить вас випити це вино за його здоров'я, що дуже постраждало з відомої вам причини. Він сподівається, що ви згодом його вилікуєте, ставши для нього такою самою милою та доброю, як ці квіти...
Нормандку дуже насмішив захоплений вигляд служниці. Вона поцілувала дівчину й заговорила з нею про її господаря, кажучи, що чула, наче він дуже вибагливий. Молодиця розпитувала Розу, чи дуже вона кохає пана Лебігра, чи носить він шлейки та чи хропе вночі. Потім наказала Розі забрати назад і шампанське, і квіти.
— Передайте панові Лебігру, щоб він більше не посилав вас... Ви надто лагідні, моя мила. Мені аж прикро бачити вас з пляшками під пахвою... Та невже ви такі лагідні, що не годні вашому панові хоч очі видряпати?!
— Боже мій, та він же мене посилає! — відповіла Роза, виходячи з кімнати.— А ви даремно його ображаєте... Він дуже красивий чоловік.
Нормандку скорила ніжна вдача Флорана. Красуня, як і раніше, сиділа на уроках Мюша ввечері біля лампи, мріючи вийти заміж за цього хлопця, такого доброго до дітей. Вона й далі б продавала б рибу, а Флоран з часом зайняв би якусь видатну посаду в управлінні Центральним ринком. Та ці мрії розбивались об пошану, яку мав до неї вчитель; він чемно вітався з нею, проте тримався на відстані, а їй хотілося б сміятися з ним, дозволити йому позалицятися до неї, кохати так, як вона вміла кохати. Впертий опір Флорана якраз і примушував Луїзу Мегюден мріяти про шлюб; вона уявляла собі, що цей шлюб принесе велике задоволення її честолюбству. Флоран жив іншим життям, він стояв вище за неї, і їй хотілося піднятися до нього. Може, він і задовольнив би її бажання, якби не полюбив так щиро Мюша; крім того, йому було бридко мати полюбовницю в домі, де поряд жили мати й сестра.