— Людина тільки тоді справді мужня, коли вона має ось це,— чванився він.— Тепер я сміюсь із поліцаїв... У неділю я з одним приятелем ходив випробовувати мій револьвер на полях у Сен-Дені. Ви ж розумієте, не можна кому попало розказувати, що маєш у себе таку цяцьку... Ох, мої маленькі, ми стріляли в дерево і щоразу— паф! — влучали в нього... Ось побачите, через деякий час ще заговорять про Анатоля...
Анатолем він прозвав свій револьвер. Гавар діяв так добре, що за тиждень увесь павільйон знав про його револьвер і патрони. Та й приятелювання його з Флораном було підозріле. Гавар був надто багатий, надто ситий, щоб збудити таку ненависть, яку викликав сухий утікач. Але він утратив пошану поважних людей, а полохливих навіть злякав. Через це він просто не тямив себе з радощів.
— Дуже необережно носити при собі зброю,— казала мадмуазель Саже,— це йому так не минеться.
В Лебігровій винарні Гавар тріумфував. Флоран, покинувши обідати в Кеню, майже перейшов жити до заскленого кабінету. Він снідав там і обідав, приходив туди, коли хотів, і зачинявся, наче в себе вдома. Флоран улаштувався тут, як у власній конторі, де валялися його старі сюртуки, книжки й папір. Пан Лебігр дозволяв усе це; він навіть виніс один стіл і поставив замість нього м’яку канапку, на якій Флоран міг би при нагоді поспати. Коли той ніяковів, господар просив його почувати себе як удома і казав, що віддає в його розпорядження все своє приміщення. Логр теж виявляв дружні почуття до Флорана. Він зробився його помічником і завжди розмовляв з ним про «справи», складаючи йому звіт про вжиті заходи, сповіщаючи імена нових учасників змови. У цій справі він узяв на себе роль організатора. Логр повинен був зводити людей, створювати відділи, плести вічка тієї сітки, якою за сигналом слід було обплутати Париж. Флоран залишився начальником, душею змови. А втім, горбань, здавалося, вибивався із сил, а відчутних наслідків не досягав; хоч і присягався, що в кожному кварталі знав дві або три групи певних людей, таких самих, як компанія, що збиралась у Лебігра, проте досі не подав жодних відомостей, називаючи тільки прізвища і розповідаючи про величезні кінці, які він робив, причому скрізь народ зустрічав його ніби з ентузіазмом. Найпевніше Логр розповідав про знаки уваги до себе. Отакий-то, з ким він на «ти», потиснув йому руку, кажучи: «Звіртесь на мене»; у Гро-Кайю один велетень, з якого буде чудовий начальник відділу, аж скрутив йому плече від старанності; на вулиці Попенкур цілий натовп робітників обіймав його. Логр запевняв, що в один день може зібрати до ста тисяч своїх однодумців. Коли він приходив із змореним виглядом і падав на канапу в кабінеті, розповідаючи неймовірні пригоди, Флоран робив нотатки, гадаючи, що горбань здійснить свої обіцянки. Незабаром у Флорановій кишені змова почала жити; нотатки перетворились на дійсність, на беззаперечні дані, на підставі яких будувався цілий план; треба було тільки зачекати слушного часу. Логр, поривчасто жестикулюючи, запевняв, що все піде, як по маслу.
У цей період Флоран був зовсім щасливий. Він наче піднімався над землею, окрилений могутньою думкою віддячити за все те лихо, що творилося на його очах. Він сполучав у собі наївність дитини з довірливістю героя. Якби Логр розповів йому, що геній, який стоїть на Липневій колоні, спустився з свого постаменту, щоб стати на чолі повсталого народу, здається, він і тоді не здивувався б. Вечорами в Лебігровій винарні Флоран схвильовано розповідав про наступну битву, як про свято, на яке будуть запрошені всі чесні люди. Та коли захоплений Гавар починав при цьому гратися своїм револьвером, Шарве відпускав їдкі жарти, посміхався, знизував плечима. Зверхність його суперника у змові бісила вчителя, викликаючи огиду до політики. Якось увечері, прийшовши раніш, ніж звичайно, і заставши самих тільки Логра та Лебігра, він, нарешті, облегшив свою душу.
— Хлопець нічогісінько не розуміє в політиці,— сказав Шарве.— Краще б він пішов на вчителя краснопису в пансіоні для дівчат... Це було б справжнє нещастя, коли б він здійснив свій план, бо з його соціальними химерами він нав’язав би нам цих проклятих робітників. Ось такі люди і псують усю справу. Не треба нам м’якосердих рюмсал, гуманних поетів, легкодухих людей, що обіймаються після першого штовханця... Проте він не досягне своєї мети. Його посадять у в’язницю, та й по всьому.