— А бачиш, я правду казав, що повітря тобі на користь,— мовив Коню.— Ти пройшлася сьогодні вранці і тепер чудово виглядаєш.
— Ет, відчепися,— сказала йому, нарешті, жінка і знову зробилася серйозною.— Повітря паризьких вулиць зовсім некорисне для здоров’я.
Увечері в театрі «Гете» вони дивилися п’єсу «Милосердя Боже». Кеню в сюртуці й сірих рукавичках, ретельно зачесаний, увесь час розглядав в афіші імена артистів. Ліза, в корсажі з великим вирізом, була препишна; вона спиралася на червоний оксамитний бар’єр балкона руками у дуже вузьких білих рукавичках. Чоловік і жінка були глибоко зворушені нещастям Марії; командор справді був огидною людиною, а П'єро їх смішив, як тільки з’являвся на сцені. Від’їзд дитини, молитва в дівочій кімнаті, повернення бідної божевільної навернули на очі ковбасниці декілька слізок, які вона витерла легким дотиком хусточки. Але цей вечір перетворився для неї на справжній тріумф, коли, підвівши очі вгору; вона побачила на галереї Нормандку з матір’ю. Тут ковбасниця ще більше запаніла, послала Кеню до буфету купити коробку карамелі і почала недбало гратися перламутровим, багато позолоченим віялом. Рибна торговка була переможена; вона похилила голову, слухаючи, що їй потихеньку говорить мати. При виході обидві красуні зустрілись у вестибюлі і обмінялися невиразною усмішкою.
Того дня Флоран рано пообідав у Лебігра. Він чекав на Логра; горбань обіцяв привести до нього відставного сержанта, людину здібну, з якою треба було обговорити план нападу на Бурбонський палац та Ратушу. Насувалася ніч, з обіду сіявся дрібний дощик, і величезний Центральний ринок поринув у сиву імлу. Контури будівель проступали чорною масою на рудуватому похмурому небі, по якому брудними ганчірками тяглися хмари, мало не чіпляючись за дахи і ніби розриваючись об гострі шпилі громовідводів. Флоранові нудно було дивитися на болото й жовті потоки, що немов несли й розстеляли присмерк по брудних вулицях. Він бачив, як люди ховалися від дощу на тротуарах критих проходів, як парасольки бігали під зливою, а фіакри швидше і голосніше стукотіли по спустілих вулицях. Раптом небо з одного боку очистилося. На заході зайнялося червоне світло. Тоді в кінці вулиці Монмартр з’явилась ціла армія замітальників, і, вимахуючи мітлами, почала гнати перед собою цілі озера рідкого болота.
Логр не привів сержанта. Гавар подався обідати до своїх знайомих у Батіньйоль. Флоран мусив цілий вечір провести віч-на-віч з Робіном. Утікач майже весь час говорив сам один, і нарешті йому стало нестерпно сумно, його мовчазний товариш тільки хитав бородою й кожні чверть години простягав руку за склянкою, щоб ковтнути пива. Флоран з нудьги пішов спати. Але Робін, залишившися сам, ще довго сидів, задумливо насунувши капелюха на лоб і втупивши очі в свою склянку. Роза й хлопець-прислужник, які мріяли раніше зачинити винарню, бо в кабінеті не було компанії, мусили зачекати добрих півгодини, доки Робін нарешті пішов додому.
Флоранові в своїй кімнаті стало страшно лягти в ліжко. Він відчував один із тих приступів нервової хвороби, що траплялось часом, коли його цілими ночами переслідували страшні кошмари. Напередодні він був у Кламарі на похороні Верлака, який помер після жахливої агонії. Флоранові ще ввижалася вузька труна, яку спускали в землю. Особливо не міг він відігнати од себе образ мадам Верлак, з її плаксивим голосом, але без слідів сліз в очах; вона весь час ходила слідом за Флораном, говорила про неоплачену труну й похорон, про те, що не знає, як розплатитися за все, не маючи жодного су в кишені, бо аптекар довідався про смерть Верлака і ще напередодні зажадав сплатити йому весь борг. Флоран змушений був дати грошей на труну і розрахуватися з могильниками. Коли він уже зібрався йти, мадам Верлак подивилася на нього з таким нещасним виглядом, що він залишив їй ще двадцять франків.
Ця смерть була для нього тепер дуже прикра. Знову поставало питання про місце інспектора, його почнуть турбувати, захочуть затвердити на посаді, а це загрожувало небезпечними ускладненнями, які могли викликати в поліції підозріння. Флоранові хотілося, щоб повстання спалахнуло вже завтра й дозволило йому викинути на вулицю кашкета з галунами. З тривожними думками в голові вийшов він на балкон, бажаючи, щоб подув вітру цієї теплої ночі освіжив його гарячий лоб. По зливі вітер ущух. Темносинє небо було безхмарне й ще дихало палом грози. Обмитий Центральний ринок простирав перед ним свою громадину, однакового кольору з небом; як і на небі, на ньому світилися жовті зірки газових вогників.