Тут, у безладді, так, як їх випадково захопили сіті серед водоростів, де ховається таємниче життя морської безодні, трепетали різні породи тріски й камбали; проста риба брудносірого кольору з білуватими плямами; морські вугрі, подібні до великих вужів темносинього кольору, з маленькими чорними очицями, такі слизькі, що вони наче повзали і здавалися ще живими; пласкі скати з блідим черевцем, отороченим ніжночервоною смужкою, з чудовою спинкою, на якій хребці міняться мармуром, а натягнуті плавці схожі на платівки кіноварі, порізані смужками флорентинської бронзи, темні й крапчасті, як жаби або отруйні квіти; морські собаки з породи акул, потворні, огидні, круглоголові, з пащею широкою, як рот китайського божка, з короткими товстими крилами кажанів,— чудовиська, що, мабуть, своїм гавканням охороняють незліченні скарби, заховані в морських печерах. Далі лежали риби-красуні, кожна на окремій рогожі з лози; лососі в срібних розводах, де кожна лусочка здається наче вигравіруваною по гладенькому металу; головані з товщою, грубіше насіченою лускою; великі палтуси; крупні камбали з лускою частою та білою, як сир; тунці, гладенькі й блискучі, наче торбинки з чорнуватої шкіри; круглі морські окуні, що розкривали величезну пащу, ніби їхня надто велика душа застрягла в горлі, заціпенівши від агонії. З усіх боків впадала в очі велика кількість сірої або жовтавої камбали, що лежала парами; тонкі, витягнуті піскориї, схожі на обрізки олова; оселедці, трошки вигнуті, з кривавими зябрами, що червоніли на їхній гаптованій сріблом шкірі; ситі золоті рибки були пофарбовані де-не-де карміном; золотаві макрелі з зеленкуватокоричньовими лусочками на спині сяяли мінливим перламутром своїх боків, а рожеві барвени з білими черевцями і яскравими хвостами, повикладувані головами до центра корзини, здавалися небаченими квітами, помережаними білими та ясночервоними візерунками. Були тут і так звані кам'яні барвени, або червоноборідки, з ніжним м’ясом, помальовані червоним коропи, кошики мерланів з опаловим відливом; корюшка лежала в чистеньких кошичках, гарних, наче кошички з суницями; від неї йшов запах свіжих фіалок. Рожеві й сірі креветки купами лежали в козубках, вилискуючи ледве помітними бісеринками тисяч своїх очей, чорних, мов агат; лангусти, всіяні колючками, омари з чорним тигровим рисунком, ще живі, підіймалися на своїх поламаних клішнях з шарудінням і потріскуванням.
Флоран неуважно слухав пояснення Верлака. Сніп сонячного проміння, проникаючи крізь скляну стелю критого проходу, запалював ці обмиті й пом’якшені хвилями розкішні барви з невиразними райдужними тонами самоцвітних черепашок: опал мерланів, перламутр макрелей, золото барвенів, блискучу вишивку оселедців, великі срібні бляхи лососів. Здавалося, що морська царівна спустошила всі свої скриньки з коштовностями, які звалили на землю в одну купу,— тут сяяли небачені добірні оздоби, цілі річки самоцвітів, золота й срібла, купи намиста, дивовижних браслетів, велетенських брошок, варварських оздоб невідомого призначення. На спині у скатів та акул блищали великі темні самоцвіти — фіалкові, зеленкуваті на темному сріблі, а тоненькі пластинки піскориїв, хвости й плавці корюшки нагадували витончені ювелірні вироби.
В лице Флоранові віяв свіжий, знайомий морський вітер, гіркий та солоний. Він нагадував йому узбережжя Гвіани, гарну погоду під час переїзду до Америки. Флоранові уявлялось, що він стоїть на березі мілкої бухти під час відпливу, коли водорості парують на сонці, відкриті скелі рифів висихають, а дрібні камінці міцно пахнуть морем. Свіжа риба навколо нього мала дуже хороший запах, трошки їдкий та дражливий, що викликає апетит.
Верлак закашлявся; його пронизувала вогкість, і він щільніше кутався у кашне.
— Тепер,—сказав він,—ходімте до прісноводної риби.
Там, з боку фруктового павільйону, останнього перед вулицею Рамбюто, навколо столу для торгів були саджалки, розгороджені чавунними гратами. Мідні крани у вигляді лебединої шиї, пускали в них тоненькі струмки води. В одному відділенні копошилися раки, у другому мелькали темні спини коропів і невловимі кільця вугрів, що весь час скручувалися й розкручувалися. Верлака знову почав душити кашель. Тут волога була інакша — відчувався м'який запах річки, теплуватої води, що застоялася на піску.