Красуня Нормандка прагнула посваритися з Флораном. Вона заприсяглася, що він і двох тижнів не протримається на цій посаді.
— Ото ще!—сказала вона мадам Лекер, зустрівшися з нею якось вранці.— Невже ота корова Ліза гадає, що нам потрібні її покидьки? У нас смак кращий, ніж у неї! Цей Флоран просто огидний.
Після торгів, коли Флоран починав свій обхід і повільно йшов уздовж критих проходів, по яких текли потоки води, він добре помічав, з яким зухвалим сміхом стежить за ним Нормандка . Її прилавок у другому ряду, недалеко від прилавків з прісноводною рибою, був повернутий до вулиці Рамбюто. Луїза оглядалася, пожираючи очима свою жертву, і переморгувалася з сусідками. Коли ж Флоран проходив повз неї, опустивши очі, вона вдавала з себе надзвичайно веселу, вдаряла рибою по столу, одкручувала скільки могла кран і затопляла прохід. Проте Флоран не звертав на це уваги.
І все ж одного ранку сталася неминуча сутичка. Цього дня, наближаючись до прилавка красуні Нормандки, новий інспектор почув страшний сморід. На мармуровому прилавку лежав чудовий початий лосось, виставляючи своє жовторожеве м’ясо; білі, як сметана, палтуси; розкішні морські вугри, повтикані чорними шпильками, що відзначали окремі порції; камбала, пов’язана по дві; барвени, окуні доповнювали виставку товару; і все це було свіжісіньке. Але серед цієї риби з блискучими очима та червоними зябрами на видному місці лежав скат; червонуватий, поцяткований темними плямами, він мав розкішні дивні відтінки, проте був гнилий. Хвіст його відвалювався, а плавці відставали од шершавої шкіри.
— Цього ската треба викинути,— промовив Флоран, підійшовши ближче.
Красуня Нормандка хихикнула. Він підвів очі й побачив, що вона стоїть, спершися на бронзовий стовп з двома газовими ріжками, які освітлювали чотири місця на кожному прилавку. Луїза здалася йому дуже високою, бо стояла на якомусь ящику, щоб не замочити ніг. Молодиця закусила губу й була ще красивіша, ніж звичайно, із закрученим волоссям на трохи схиленій лукавій голівці, з надто рожевими руками поверх довгого білого фартуха. Ще ніколи не бачив він на ній стільки прикрас: Луїза наділа довгі сережки, на шию повісила ланцюжок, начепила брошку, нанизала каблучки на два пальці лівої руки й на один палець правої.
Через те, що вона продовжувала мовчки дивитися на нього спідлоба, Флоран знову сказав:
— Чуєте? Викиньте геть цього ската!
Та він не помітив старої Мегюден, що сиділа на стільці в кутку. Вона підвелась у своєму рогатому чепці і, спершися кулаками на мармуровий стіл, нахабно піднесла голос:
— Що таке? Чого це вона має свій товар викидати? Чи не ви заплатите їй за збитки?
Тут Флоран усе зрозумів. Інші торговки сміялися. Він відчув навколо себе глухий бунт, який очікує тільки слова, щоб вибухнути. Флоран стримався, висунув з-під лави відро для покидьків і шпурнув туди гнилого ската. Тітка Мегюден уже взялася в боки; але красуня Нормандка, не промовивши й слова, тільки знову злісно хихикнула, і Флоран відійшов з суворим поглядом, удаючи, що нічого не чує.
Щодня вигадували якусь нову штуку. Інспектор ходив тепер по рядах обережно, весь час напружений, наче у ворожій країні. То його обливали з мокрих губок, то кидали йому під ноги риб’ячі кишки, щоб він посковзнувся; носильники старалися зачепити його корзинами по потилиці. Одного ранку, коли дві торговки посварились, а Флоран прибіг, щоб не допустити до бійки між ними, він мусив нахилитися, бо інакше йому потрапила б у лице дрібна камбала, яку кидали жінки одна в одну над його головою. Всі навкруги вмирали зо сміху, і він вирішив, що торговки були в змові з Мегюденами. Попередня професія приватного вчителя озброїла Флорана ангельським терпінням; він умів триматися дуже спокійно, коли в душі аж кипів від гніву і коли вся його істота обурювалася проти незаслуженого приниження. Та ніколи у школярів з вулиці Естрапад небуло стільки люті, як у ринкових торговок, стільки звірячого, як у цих гладких молодиць, в яких животи й груди аж підскакували від гомеричного сміху, коли Флоран потрапляв у якусь пастку. Червоні обличчя витріщали на нього очі. В огидних інтонаціях голосу, у широких стегнах, у роздутих шиях, у похитуванні стану, в розмахуванні рук він угадував цілий потоп найбруднішої лайки на свою адресу. Гавар млів би від захвату серед цих безсоромних спідниць з характерним гострим запахом і тільки роздавав би ляпаси на всі боки, коли б на нього надто напосідали. А Флоран, який усе ще соромився жінок, відчував, що поволі губиться в кошмарному колі цих дівок з надто розвиненими тілами, що оточували його, гукаючи хрипкими голосами та розмахуючи голими ручищами атлеток.