Змова достигала поволі. На початку літа ще обговорювалося питання про необхідність «рішучих дій». Флоран, який спершу не погоджувався ні з ким, нарешті повірив у можливість революційного руху. Він серйозно взявся за це, складав замітки, накреслював на папері плани. Інші, як і раніше, тільки вели розмови. Потроху Флоран безроздільно віддався цій ідеї, над якою цілими вечорами міркував і мучився. Ця ідея так захопила його, що він привів до Лебігра свого брата Кеню, зрозуміло, не думаючи, що наражає його на небезпеку. Флоран, як і колись, вбачав у Кеню свого учня і навіть визнав за свій обов’язок направити ковбасника на добру путь. Кеню був зовсім новачком у політиці. Та, просидівши у винарні п’ять-шість вечорів, він почав дивитись на речі очима Флорана. Коли не було поруч красуні Лізи, він слухняно і з пошаною ставився до Флоранових слів. А втім, найбільше спокусило його те, що він разом з усіма бере участь у пиятиці; йому подобалося залишати свою ковбасну, зачинятись у цьому кабінеті, де так голосно кричали і де присутність Клемане надавала всьому, як він думав, підозрілого, пряного присмаку. Тепер він абияк готував свої ковбаси, поспішаючи до компанії, бо не хотів пропустити ні слівця з дискусій, які здавалися йому надзвичайно розумними, дарма що він часто нездатний був простежити за ними до кінця. Красуня Ліза добре помічала, що він поспішає піти, але нічого поки що не казала. Коли Флоран забирав із собою її чоловіка, вона стояла на порозі, трохи бліда, і суворим поглядом проводжала їх аж до винарні Лебігра.
Якось увечері мадмуазель Саже з віконця своєї мансарди побачила силует Кеню на фоні матового скла великого вікна кабінету, що виходило на вулицю Пірует. Вона влаштувала собі чудовий спостережний пункт напроти цього вікна, схожого на молочнобілий транспарант, де вирисовувалися тіні чоловіків, в яких раптом витягалися носи, виступали щелепи; їх величезні руки несподівано ще більше виростали, тоді як самих постатей не було видно. Це дивовижне розтягання окремих частин тіла, ці німі пристрасні рухливі профілі, що виказували сторонньому спостерігачеві з вулиці палкі суперечки відвідувачів кабінету, примушували стару стояти за серпанковими завісками доти, поки транспарант не ставав темним. Вона нюхом чула тут щось «чортівське».
Згодом мадмуазель Саже навчилася розпізнавати тіні по руках, по волоссі, по одежі. В цій плутанині стиснутих кулаків, розкуйовджених голів, похилих плечей, то ніби відривались і падали одні на одних, вона розрізняла знайомі обличчя й говорила: «А, це той довготелесий кузен; це старий жаднюга Гавар, а ось горбань і горголя Клемане». Коли силуети починали жвавіше рухатись і в безладному мигтінні нічого не можна було розібрати, у старої з’являлась непоборна потреба спуститися вниз і зайти до Лебігра подивитися, що там коїться. Саже купувала в нього смородинівку ввечері під приводом, що їй ранком «усі кості ломить» і що їй конче треба підкріпитися, перш ніж встати з постелі. Того дня, коли стара побачила масивну голову Кеню коло худої руки Шарве, що нервово жестикулювала, вона швидко прибігла до винарні, задихавшись, і, щоб виграти час, почала просити Розу помити їй пляшечку. Коли мадмуазель Саже мала вже виходити, то почула голос ковбасника, що говорив з дитячою щирістю:
— Ні, більше вони нам не потрібні... їх треба добре повимітати, цю банду комедіантів, депутатів і міністрів!
Другого ранку, о восьмій годині, Саже була вже в ковбасній. Вона застала там мадам Лекер і Сар’єтту, які нахилилися до шафи з грілкою, вибираючи собі гарячі сосиски на сніданок. Стара діва втягла їх у свою сварку з красунею Нормандкою за камбалу на десять су, і вони обидві негайно перейшли на бік красуні Лізи. Тепер, на їхню думку, рибна торговка нічого не була варта. І вони гудили як могли Мегюденів, непутящих дівок, що цінували в чоловіків тільки гроші. Справа в тому, що мадмуазель Саже дала зрозуміти мадам Лекер, начебто Флоран іноді уступав Гаварові одну із сестер, і вони вчотирьох пили й гуляли в Баратта, а платив за все монетами в сто су звичайно торговець живністю. Мадам Лекер мало не захворіла, і навіть очі в неї пожовтіли від розлиття жовчі.