Рум'яний Святославів вид прояснів.
— От і добре! Вісім князів уже згодні йти в Поле. А тим часом, поки Кончак збиратиме сили, домовимося з іншими князями. Половці об'єднуються для рішучого бою з нами, і Русь не повинна дрімати! Всі разом грудьми станемо на захист рідної землі!
Останні слова великого князя потонули в гучних вигуках:
— Не пустимо поганих на Русь!
— Загородимо їм дорогу своїми щитами!
— Смерть Кончакові!
— Слава князям!
— Хана Коб'яка сюди! Хочемо побачити поганина-кощія в колодках!
— Усіх ханів приведіть! Хай поглянуть на руську славу, а свою ганьбу!
Ця думка сподобалася всім. Багато голосів підхопили її:
— Ханів сюди! Ханів!
Святослав подав знак гридню Кузьмищу:
— Візьми сторожу, приведи Коб'яка з братією! Йому і самому хотілося показати полонених брату Ярославу і двоюрідним братам Ігорю та Всеволоду, які не брали участі в переможному поході.
Кузьмище вклонився:
— Миттю будуть тута, княже!
Однак з'явився він не скоро. Гості встигли випити чимало пива і сити, з'їли половину наїдків, перш ніж він з молодими гриднями ввів Коб'яка і ханів.
Полонених поставили на проході, між столами, неподалік від князів. За час, проведений у неволі, вони змарніли, жовто-сірі від природи, ще більше поблідли й посіріли. Коб'як теж схуд, гострі вилиці кістляво випирали з-під шкіри, вузькі очиці люто косилися на князів та боярство.
Кузьмище поклав йому на шию важку, мов довбешка, руку — пригнув ханову голову в низькому поклоні.
— Кланяйся князям, поганцю! Ще раз і ще! Молоді гридні зробили те ж саме з іншими ханами. Святослав махнув, щоб відпустили, повернувся до Коб'яка:
— Ну що, хане, важко в полоні? Не подобається? Крутиш носом? А скільки ж нашого люду ви тримаєте у себе? А скільки загнали в сиру землю? Думав про це?
Коб'як хитнув головою, як норовистий кінь, коли на нього насіли оводи.
— Прийде час, княже, і ти так стоятимеш переді мною та моїми родовичами, як я нині перед тобою, тоді і дізнаєшся, як бути в полоні!
Всі обурено загули: це була погроза. Але Святослав підняв руку.
— Чому ж не жив з нами, як добрий сусіда? Чого плюндрував нашу землю? Чому знову збирався напасти на нас? Легкої поживи захотілося?
— Ви самі накликали мене сюди… Поряд з тобою, княже, сидить князь Ігор і не дасть збрехати. Це ж він на твоє прохання покликав мене та Кончака разом воювати Рюрика! Хіба не так?
Ігоря пересмикнуло. Святослав спохмурнів. Що було, те було. І зовсім недавно, якихось чотири чи п’ять років тому. Та навіщо про це нагадувати тут?
У Рюрикових і Володимирових очах блиснули насмішкуваті вогники. А київські бояри, ці багатії, незалежні вельможі, що на свій розсуд запрошували до Києва князів і нерідко проганяли їх, відверто засміялися.
— Прикуси язика, рабе! Довгого маєш — вкорочу! — спалахнув Ігор. — Не тобі згадувати минуле! Ліпше думай про день завтрашній — що він тобі принесе. Ось ми дізналися, що Кончак підбиває ханів на велику війну проти нас. Так от, якщо він справді сунеться на нашу землю, то першою полетить твоя башка з пліч!
— Дякую, що сказав. Тепер знатиму, що мене жде. Але ти сам стережись! І думай не про день завтрашній, а про нинішній, — відрізав Коб’як, хижо повівши прищуреним оком по столу. — Бо хто відає, чий вік довший? Хто тут може сказати, до кого першого підійде щербата з косою? Може, до тебе, Ігорю? А може, до князя Святослава?
Коб'як раптом відштовхнув Кузьмища, нахилився над столом, блискавично вирвав застромленого в копчений окіст захалявного ножа і, майже не цілячись, сильно метнув його в Ігоря.
Ніж просвистів, мов стріла, направлений твердою рукою прямо в груди князеві, але Ігор устиг відхилитися. Ніж пролетів побіля його плеча і глибоко ввігнався в живіт молодому чашникові, що стояв позаду.
Чашник упав. Крик болю і жаху пролунав на всю гридницю.
Ігор зблід. Всеволод і Володимир Переяславський намагалися видобути мечі, та, сидячи за столом, у тісноті, не могли цього зробити. А Коб'як, побачивши, що промахнувся і ненависний йому князь сидить живий і неушкоджений, кинувся до нього з розчепіреними пальцями, щоб схопити за горло.
Тут його й наздогнав важкий Кузьмищів меч, в одну мить відділивши ханову голову від тулуба. І впав Коб’як у гридниці Святославовій — без слави, як підлий убивця.
За Ігоревою спиною корчився в передсмертних муках Святославів чашник. У гридниці стояв неймовірний шум і ґвалт. Гості посхоплювалися, вимагали скарати на горло всіх ханів і, зібравши військо, не ждучи нападу Кончака, йти на нього війною.