Позаду, на міцних санях, найбільш досвідчені воїни везли два тугі самострільні луки-катапульти, що натягувалися багатьма воїнами і метали через городські вали «живий вогонь», тобто запалювальні снаряди-шерешири, привезені з далекого Ірану. Разом з катапультами їхав і знавець цієї грізної зброї бусурманин Сулейман. «Живим вогнем» Кончак сподівався залякати русичів, спалити їхні городи, а вали зрівняти з землею, щоб і сліду не зосталося. Бусурманина берегли, як зіницю ока. Його везли в утепленій вовною та верблюдячою шерстю кибитці під охороною цілої сотні воїв, годували добре, задовольняли кожну його забаганку.
Кончак вирушив у цей похід з великими надіями на перемогу. О, тепер він розгромить русичів, де б вони не були — в полі чи за городськими валами, знищить їх чи відкине далеко в ліси і, приєднавши обидва береги Дніпра до Дешт-і-Кипчака, стане ханом ханів, самодержавним володарем усього степу від Волги до Дунаю і від Кубань-ріки та Лукомор'я до витоків Дону та до прип'ятських боліт! Він створить могутню кипчацьку державу, про яку мріяв його дід, великий хан Шарукан, і утвердить її на тисячу літ!..
Він підставив морозному вітрові темне суворе обличчя і пильно вдивляється в обидва крила свого війська, а воно котиться на захід сонця, і немає йому ні кінця ні краю. І немає також зупину гордим помислам і райдужним мріям великого хана. Справді, такої сили кипчаки не збирали ніколи. Хто ж із уруських князів здатен протистояти їй? Ніхто! Він добре знає їх усіх. Ніхто! До того ж їх роз'єднують чвари і свари, яких вони не можуть позбутися ось уже сто років. Князівські чвари і свари — то найперший і наймогутніший його союзник, і їх треба підтримувати, підігрівати, щоб вони не згасли і не дали можливості князям об'єднатися.
— Ярослав — ось хто допоможе мені в цьому! — вголос промовив Кончак, відповідаючи на свої потаємні думки. — Ярослав Чернігівський.
Охоронець, що їхав позаду, почувши, що хан щось сказав, наблизився до нього і перепитав, що великий хан хоче. Але Кончак нетерпляче махнув рукою і різко кинув:
— Геть!
Охоронець злякано зіщулився, втягнув голову в плечі і відстав на половину кінського тулуба, щоб не бути на очах у хана і разом з тим не проґавити жодного його слова.
Опівдні передові загони підійшли до Ворскли і з ходу, не зупиняючись, перемахнули по льоду на той бік. І майже одночасно на гіллястому дубі-нелині, що високо здіймався над лісом, спалахнув вогонь, завалував смолистий дим і чорним стовпом піднявся у синє небо.
Кончак люто вдарив кулаком по луці сідла.
— Прокляття! Уруська вита! Не пощастило скритно ввірватися на Посулля! — І, повернувшись до охоронців, кинув: — Погасити негайно! А спостерігачів піймати і привести до мене!
Сотня воїнів, збиваючи копитами снігову пилюку, швидко помчала через Ворсклу прямо на дим, що все дужче клубочився над лісом. Незабаром полум'я згасло, а дим поволі почав розвіюватись.
— Пізно, — процідив крізь зуби Кончак, з'їжджаючи на дзвінкий лід ріки. Назустріч мчав гонець.
— Ну? — зустрів його суворо хан.
— Погасили!
— Сам бачу… А полонені де?
Той знітився. Очі злякано забігали.
— Немає, хане… Уруси втекли, їх було двоє, і вони мали четверо свіжих коней… Наші погналися по сліду.
— Погналися! — передражнив Кончак гінця, ніби той був винен, що уруси втекли, і ледь помітним порухом руки відтрутив його від себе.
Два дні половці рухалися від Ворскли до Хоролу. І весь час Кончак похмуро горбатився в сідлі, ні до кого не заговорюючи, а на звертання відповідаючи односкладне. Важкі думи охмарили його чоло.
Хоча сила у нього була велика, ризикувати він не хотів. Ще вирушаючи з Тора, поклав з ходу захопити Переяслав і обложити Київ. Це при тій умові, коли б напасти пощастило несподівано. Та несподіваності не вийшло. Досі в Переяславі та в Києві б'ють на сполох. Святослав устигне зібрати князів, — у першу чергу закличе брата Ярослава та Ігоря Сіверського, — і зустріне його об'єднаними силами: сам Святослав, Рюрик, Володимир Переяславський, Ярослав Чернігівський, Ігор Сіверський з братією… Немало! А ще ж може закликати князів смоленських, волинських, турово-пінських… Ні, допустити цього не можна!
На Хоролі, проти Лубна, він раптом занедужав. Його трясло, поперек ломило. Ноги були як у льоду, а голова — як у вогні.
Він наказав вибрати зручне місце і стати кошем. Сподівався тут перебути хворість. Звідси послав нарочних до Ярослава — просити миру і дружби. Ними передав князю-сріблолюбцю дорогі подарунки — трьох жеребців, шаблю дамаської сталі, шитий найкращими ромейськими кравцями одяг на сорок срібних гривень.