Хоч би яким міцним сном я спав, воно нікуди не зникає. Я прокидаюся разом із тим відчуттям. Силкуюся змити його крижаною водою, струсити пріч разом із бризками.
Журналісти не приїздять сюди. Це не ті місця. Єдина сенсація тут — життя.
Найтонша стеблина несе памʼять про те, що скоїлось. Найменша галузка. Спогад — прожилка на розчепіреному листку.
Під недосконалі мелодії стареньких транзисторів вони беруться танцювати. Їм ніхто цього не прищеплює, рухи народжуються самі, нізвідки, зсередини їхнього єства. Чарлзтон, танґо, рок-н-рол, гіп-гоп — це їм нічого не каже. Їхні тільця квапляться за дорослістю погляду. Тому що часу в них обмаль, вони сприймають його по-іншому.
Для них воно все конкретне, вони можуть доторкнутись до нього. Надто рано воно відкривається їм. Деколи здається, наче тільки вони його по-справжньому знають.
Ніхто не здатний поцінувати життя так, як вони. Найгірше, що могло статися, сталося. Їм надважлива кожна найменша мить.
«Ти що, заснув?» — вони торсають мене. Їхня безпосередність, наче я один із них, вертає мене до тями.
Слова складаються в цілком інші синонімічні ряди, ніж передбачено словниками.
Фольга по краях дзеркал відклеїлась і скрутилася в потьмянілі локони.
Історія ділиться на до і на після.
Майже коло самого вікна в проміжку, куди падало денне світло, він читав книжку. Коли, неквапно відклавши її і так само неквапно підводячись з-за столу, зиркнув туди, звідки дивився на нього я, наші розділені склом погляди на секунду зустрілися.
Лице без волосяного заросту й очі — глибокі, синьо-зелені, мов океан, з якого мільярди років тому вийшло на берег життя. Невизначеного кольору волосся, що, прилягаючи до голови, надавало йому хлопчакуватості, сірий із синюватим відтінком халат, що спадав на штани нижче колін, довгі руки з великими долонями і довгими, як у скрипаля, пальцями. Стрункі, як у бігуна, ноги і непропорційно короткий тулуб, наче він мав вирости набагато вищим, але щось завадило йому.
Тим чимось був горб, який випинався гострою, потворною, здеформованою ключицею, подібною до так і не розпростертого крила.
На вітрині ліворуч від вхідних дверей, помальованих поверх колишньої фарби, над якими виднілася назва з прибитих до прямокутної дошки опуклих планок, висів плакат, один край якого відклеївся.
Коли він узявся запрошувати мене досередини, рукав, і без того закороткий, наче він виріс із нього, тоді як халат здавався завеликим, ще більше зʼїхав, оголивши молозивно-біле запʼястя і руку, що ніколи не знала сонячної засмаги.
Полиці від підлоги до стелі були заповнені книжками — старими й новими, вживаними і ще не читаними, акуратно і щільно вставленими корінцями на одній лінії.
— Вас щось цікавить?
Мʼякий мелодійний голос.
Я розправив складений вчетверо аркуш.
Він перебіг його, вимовляючи, мов молитву, назви, а тоді запропонував своє місце при столі — інших стільців, ніж той, з якого він підвівся назустріч, у приміщенні, що переділялося на дві частини — вужчу і глибшу та ширшу й просторішу, не було.
Мій погляд ковзнув помережаною ґарнітурою «Таймз» сторінкою, від якої я відволік його.
«Надіє моя від перших хвиль молодості моєї, де ж Ти була, і куди відійшла Ти від мене? Чи ж не Ти створила мене, чи ж не Ти відрізнила мене від чотириногих і зробила розумнішим за птахів небесних?»
Філософія відштовхувала мене, здавалася засушеною квіткою, препарованими скальпелем розуму почуттями, різновидом лукавства, набором ювелірно відшліфованих фраз, силогізмів і парадоксів, що не так що-небудь пояснювали, як заплутували.
«Я ще не дійшов до правди, зате вже вирвався з обіймів оманливої брехні». Це письмо чимось вирізнялося — може, тим, що нагадувало радше поезію, ніж філософський трактат.
Знайшовши потрібне видання, він клав його на теку біля каси. Коли вилазив на драбину, здавалося, наче короткий тулуб і горб утворились від того, що стеля завадила йому випростатися на повний зріст.
Перед тим як долучити книжку до стосика вже відібраних, на мить завмирав. Він легко орієнтувався в розмаїтті книжок, що потрапили під його опіку, — ймовірно, він їх усі перечитав. Він ставився до них без лихоманної жадібності збирача. Відтоді, як одного дня уклав потаємний шлюб з літературою, вони стали його властивою сімʼєю. Декотрих назв у нього не було.
Вписавши книжки до квитанції й вибивши суму на касовому апараті, він охайно запакував їх у коричнюватий обгортковий папір.