Выбрать главу

Щось примусило його заглибитися, колись текст уже попадав на очі, тоді він був школярем, змушеним сказати що-­небудь про написане, щоб заслужити позитивну оцінку. Й ось раптом спіткнувся.

Збіг обставин — його перебування в пункті прийому макулатури і перебування там у той самий момент книжки з видертою титульною сторінкою; можливо, на ній стояв екслібрис власника або чиясь комусь присвята. Папір вивозили нереґулярно, тож він мав де розгулятися.

Того разу вантажівка особливо барилася, мовби давала нагоду знайти те, чого не шукав і що, коли знайшов, шмагонуло його. Коли опинився на денному світлі й розмружив після першого засліплення очі, побачив фургон, який саме виконував маневр, щоб підʼїхати до пункту прийому кузовом. Все було відпасовано до секунди.

В півсутінках кепсько освітленого приміщення заходився гортати знахідку. Щось підказало йому, якесь чуття не дало відкинути її геть. Скільки таких книжок пройшло через його руки. І тоді, в тому пункті прийому макулатури, в якому з хвилини на хвилину почнуть вантажити старі книжки, щоб народились нові — книжки, зошити, туалетний папір, він зробив приголомшливе відкриття. Ще й згодом, коли думав про ту мить, під шкірою бігли мурашки. Він ще не знав, проте щось у ньому вже здогадувалося.

Він скупив усі літописи. Що більше вивчав їх, то дужче переконувався в системному характері того, що оприявнилося. Так ненароком, шукаючи щось геть інше, розкрив аферу афер.

Ще якийсь час він вірив у чиєсь недбальство і відчайдушно тримався за це, доки врешті змушено здався. Припертий до муру, якоїсь миті злякався, нерадий, що зробив своє відкриття. Проте невдовзі азарт здобув гору.

Він не знайшов жодного першоджерела, а те, що за них правило, було результатом численних нашарувань. Своєрідність тих палімпсестів полягала в пізніших цілеспрямованих втручаннях в тканину першооснови, що тільки на перший погляд можна було сприйняти за недбальство чи спробу додати оригіналові краси. Виконано було їх так, щоб ніхто нічого не міг зауважити — він же ж сам доти ніколи чогось подібного не помічав.

Зʼясував він хоч не багато, але достатньо: оригінали зберігалися свого часу в одному місці, куди потрапляли різними шляхами — їх купували, обмінювали (часто-густо невигідно), заради них укладалися династійні шлюби і затіювалися війни. Більшість оригіналів походила зі згорілого свого часу монастиря.

Ретельне дослідження змусило його відкинути будь-які інші версії, крім підпалу. Заради істини, вражений і схвильований, він здійснив мандрівку — єдину в своєму житті прощу на колись легендарну, проте давно вже забуту гору. Хоча від будівлі, частини колись непересічного ансамблю сакральних споруд, не вціліло ні балки, ні каменя, щось бентежне пойняло його. Він вловив трепетну музику вічності.

Мав таке відчуття, наче по століттях митарювання прибув до себе. Місце мало неймовірну, потужну, незбагненну, якої не зустрічав ніколи й ніде, ауру. В долині текла ріка, він не міг відірвати погляду. Обидва береги зʼєднувалися вдалині мостами.

Він спробував навести довідки про палія, аби зʼясувати щось через його особу, одначе слід того безнадійно губився в трясовинах не такого вже віддаленого, як могло здатись, минулого. Взявся обережно рознюхувати далі, не привертаючи уваги і не накликаючи підозр, доки натрапив на чутку про таємний циркуляр, випущений якогось там року.

Ні документа, ні копії він, звісно, не роздобув. Це не означало, що циркуляр не діяв; змінювалися формації, кордони й підходи, а його не скасовували. Якимось незбагненним чином він передавався далі, і щоразу, мовби нізвідки, бралися його нові і нові виконавці.

Усвідомлення зумисного, до того ж системного характеру перекручень парадоксальним чином підбадьорило його. Де системність, там ключ. Це вселяло надію на можливість знайти його.

Врешті-решт, він ототожнив усі пізніші нашарування. Усунувши їх, отримав первісний текст, повний прогалин; і хоча не зміг відреставрувати втрачених місць, це вже та й щось було. А ще він чимало довідався про технологію.

Він припустив, що у тих відсутніх пасажах закладались властиві послання, оквітчані поетичними лозами. Поезія була формою, прикрасою, способом мовлення, адже то був докорінно інакший світ, в якому сакральне мало не меншу вагу, ніж матеріальне. Й ось він тримав у руках красиві лози без жодного послання.