– Купи себе штаны, смотри, недорого, – каже одна блондинка іншій. Обидві вбрані у яскраво-рожеве, голубе і блискуче, обидві сильно напарфумлені.
– Так они простенькие совсем, – сумнівається її супутниця з яскраво нафарбованими губами і довгими нігтями.
– Ну и ничего, иногда можно, – переконує її перша. – В лес там, на дачу.
У них, як і в нас, відбувається ініціація, вони, як і ми, долають стереотипи. І поки ми тиняємося між вішаками і робимо вигляд, ніби розглядаємо одяг, вони вагаються у своїй кабінці для примірювання, намагаючись збагнути, чи справді можна вийти на вулицю у таких «простеньких» штанах, чи не поставлять вони цим пляму на своїй репутації, чи справді знайомі, з якими вони поїдуть в ліс, не підсміюватимуться над ними через це. І ми вже не посміхаємося зверхньо, дивлячись на їхні вагання, не відчуваємо благородних нападів інтелігентського гніву через такий відвертий вияв несмаку, ми співчуваємо їм і все розуміємо, бо самі щойно відчували дуже схожі вагання і несміливість, боячись порушити неіснуючі правила.
Чомусь я щоразу хвилююся і очікую пригод, коли вирішую погуляти містом і в якийсь момент пересідаю на другу лінію, на U2, пересідаю обов’язково на Алексі, це моє непорушне правило, пересідати саме там, а потім їду в бік Панко і виходжу на котрійсь із зупинок у Східному Берліні, тоді довго блукаю вуличками, не запам’ятовуючи їхніх назв, минаю книгарні і кав’ярні, блукаю без конкретної мети, сприймаю все довкола вдячним і захопленим поглядом дитини на недільній прогулянці. І щоб підкріпити це враження, винагороджую себе кавою, книгою або диском із музикою чи фільмом, запам’ятовую собі на потім кілька особливо вдалих ракурсів будинків, які з’являються у вікнах поїзда метро в дуже правильні моменти, саме тоді, коли втомлюєшся їхати під землею і починаєш відчувати потребу якомога швидше побачити за вікном якийсь гарний будинок. І ось він з’являється – із мальовничо захаращеними балконами, на яких посеред різного мотлоху стоять столики, люди сидять і спокійно п’ють каву, а зовсім не кидаються прибирати все, щоб «мало вигляд», як робили б у нас. Їм важливіше відпочити, поніжитися у скупих променях зимового сонця і не думати про те, що все це парниковий ефект і нічого доброго в цьому насправді немає, про це все вже подумав хтось на сторінках газети, яка ліниво опущена на коліна, а кава у горнятку на столі парує, і здається, що от-от нею запахне навіть тут, у метро, яке вигулькнуло з-під землі лише на кілька зупинок, і на одній із них потрібно вийти і піти в глибину кварталу, там продовжити роздивлятися вулички і будівлі, не боячись, що хтось впізнає у тобі нетутешню. Після нашої спільної прогулянки з Анною, Інґою, Зехрою та Яніною я щоразу тішуся, коли мені вдається позбутися цього страху. А для покращення настрою інколи під час схожих прогулянок перечитую за кавою десь на столику в тіні спеціально видрукуваний для цього текст із веб-сторінки Зехри. Ось він.
Габмурґ Альтона
У цьому престижному районі вільного ганзейського міста прагнуть оселитися практично всі успішні бізнесмени середньої руки, а його назву знають навіть ті туристи, які взагалі нічого не знають про Гамбурґ, бо ця назва вказана на їхніх залізничних квитках. Але коли у дев’ятому столітті Карл Великий разом зі своїми франками, хоча і не без допомоги слов’ян, заснував тут перші поселення, цього району, ясна річ, ще не було. У 950 році на цьому місці мешкало 500 осіб і назва міста звучала якось схоже до підручника з нотної грамоти – Гаммабурґ.
Згодом як слов’яни, так і франки ще не раз відзначилися в історії міста. Саме вони звільнили його від армії Наполеона. Хотілося б із приємністю відзначити, що тут абстрактні слов’яни вже перетворюються на цілком конкретних козаків, так само як стадні франки на військово організованих французів, але, на жаль, історія зберегла надто багато подробиць святкування ними перемоги. Наприклад, те, як на радощах після звільнення вони у всіх церквах влаштували конюшні. Точніше, не зовсім в усіх, одну церкву оминули, можливо, випадково, а може, залишили на потім, щоб було де замолювати гріхи. Козаки, як відомо, завжди були богобоязливі.