Але гамбурзці спокійно перетерпіли цей період, мабуть, після боротьби з піратами, успішно завершеної ще у п’ятнадцятому столітті, нічого нового у плані брутальності козаки їм продемонструвати не змогли.
Тож місцеві мешканці перечекали бурю і почали відбудовувати місто. І навіть доволі успішно. У шістнадцятому столітті для вільного ганзейського міста Гамбурґа починаються золоті часи, народ стікається сюди з усієї Європи тисячними натовпами, рятуючись від релігійних воєн, бізнес процвітає, і все загалом іде ОК, якщо не рахувати задавненого протистояння з Данією, яке триває вже більше трьох століть, відтоді, як данці посміли завоювати Гамбурґ і втрималися там аж двадцять шість років. І хоча для тої пори, коли час рахували щедрими порціями, не меншими за століття чи хоча б півстоліття, це було сміховинно мало, данцям не пробачили навіть після того, коли вони дали притулок тисячам мешканців міста, вигнаних російсько-наполеонівськими військами. Піратам пробачили, поставивши їм пам’ятник на місці історично вагомої страти сімдесяти морських розбійників. А до данців продовжували відчувати підозріливу настороженість, загалом архетипову у ставленні до найближчих сусідів. Завдяки цьому і постала та сама престижна сьогодні Альтона. У сімнадцятому столітті данський король вирішує, що кон’юнктура досить сприятлива, аби створити конкуренцію Гамбурґу, і розбудовує невеличке рибальське селище до одного з найбільших вільних портів на півночі Європи.
Гамбурзці вирішили не відставати і зосередилися на своїх ґешефтах, у чому фортуна їм сприяла. Поодинокі удари долі, наприклад у вигляді епідемії холери, під час якої в кінці дев’ятнадцятого століття загинуло 8600 осіб, місцеві витримали гідно. І незабаром після цього навіть поставили пам’ятник своїм торговим успіхам, збудувавши знамениту ратушу, яка досі є важливим об’єктом туристичної уваги і вражає погляд насамперед монументальністю своєї дещо мавританської за стилістикою архітектури. Естетам із вишуканим архітектурним смаком ця будівля рідко подобається, зате у ній можна вбачати своєрідний символ і переконливу ілюстрацію того, в якому напрямку розвиватиметься мистецтво у випадку повного свого фінансового узалежнення від бізнесу. Ця архітектура досконало відображає уявлення тогочасного купецтва про справжню красу. У 1964 році Гамбурґ досягає рекордної кількості населення – 1,9 мільйона, і це при тому, що в Берліні, з яким він чесно конкурує як вільне місто з вільним містом, на тій самій площі проживає чи не вдвічі більше народу.
Ріппербан. Рибний ринок
Саме в такому порядку потрібно це консумувати. Вночі із суботи на неділю – знаменитий гамбурзький Ріппербан, а вранці, після цілої ночі розгулу – сніданок в одній із кнайп рибного ринку. Принцип простий – вхід коштує вісім євро, за які можна їсти скільки влізе. Буквально. В асортименті – свіжа риба з нічного улову, а також традиційні страви, що їх вживають на сніданок. До цього – культурна програма. На сцені посеред найбільшої торгової зали рибного ринку – Елвіс Преслі місцевого розливу, скопійований з німецькою дотошністю, старанно рухається під фонограму, гості нічного Ріппербану захоплено допивають своє ранкове опохмільне пиво, танцюють і йдуть снідати, а потім вертаються по домівках. Дехто отоварюється на рибному ринку, де можна придбати абсолютно все, що прибуває до гамбурзького порту, а прибуває сюди справді все. Ящик апельсинів, так само як і ящик ківі, і ще багато інших ящиків зі смаколиками – лише по одному євро, а в кінці торгу – десь близько дванадцятої дня частину нерозпроданого товару просто залишають на асфальті, і його підбирають студенти, китайці, емігранти.
Ріппербан – це автострада в районі найбіднішого гамбурзького кварталу Сан Паулі. Колись давно тунелем, що вів із порту попід Сан Паулі, хворі на чуму проходили до лікарні, розташованої поза межами міста. Пізніше цей район був спалений Наполеоном, який хотів розчистити собі місце для маневрів, аби постріли його сягали Альтони.
Тепер у тутешньому метро потрібно заплатити десять євро «курортного збору», і тоді вам покажуть усі місцеві цікавинки, а також місця, у яких можна відірватися. Найстаріший татуювальний заклад Німеччини, найбільше казино Європи з оригінальним російським вертольотом під стелею у ролі вентилятора, або ж літературні вечори із серії «Читають п’яні письменники». Розваги, які споконвіку пропонувалися тут відвідувачам, трохи змінилися відтоді, як розважатися сюди приїздять багаті туристи, а не матроси із гамбурзького порту. Ці розваги не стали вишуканішими, вони просто втратили трохи автентичності і набули «туристськості». Наприклад, до традиційних стриптиз-барів додалися порнокінотеатри.