Я не буду далі про Штерн-Шанце, як не буду і про інші турецькі квартали з безкінечними фастфудами і магазинами з усілякою всячиною по 99 центів. Справі німецько-турецького порозуміння присвячено достатньо місця на сторінках тутешньої преси. Мені ж ідеться не про Гамбурґ турецький, німецький, слов’янський чи арабський. Не про Гамбурґ наркотично узалежнений і респектабельний. Ідеться про алхімічну таємницю цієї мішанини непоєднуваного, ідеально достосовану до моїх індивідуальних потреб.
Гамбурґ нагадує великий перетяг, через який проходять усі вітри, усі моди і всі забобони часу, швидко пролітають і не застоюються, як у позбавлених руху водоймах чи у маленьких містечках, часто схожих на такі водойми. Символом цієї відкритості є Ост-Вестштрассе, яка відразу ж кидається у вічі з кожної, навіть найбільш приблизної карти міста і назву якої неможливо не запам’ятати.
Я хотіла би бути корабельним щуром, який втік із якогось іспанського, скажімо, корабля і заблукав у підземному тунелі, що проходить під Ельбою, а потім випадково вибрів десь поблизу причалу, ліниво розлігся на сонці і спостерігає за припливами і відпливами міського транспорту, який тут не лише надземний та підземний, а й надводний, незабаром, мабуть, організують і підводний, чого не зробиш, аби привабити туристів. Або щуром, який заповз на верхівку єдиного невідреставрованого міського костелу, свідомо не відреставрованого, як у Берліні, там теж посеред міста стирчить страшний, обгорілий ще з часів радянських бомбардувань чорний шпиль. Звідти, згори, мабуть, видно всі тутешні 2302 мости, на кожному з яких мені теж хотілося б побувати і побачити в дії ідеальну систему захисту від повені, розроблену після трагедії 1962 року, коли загинуло 315 чоловік, було зруйновано 1700 квартир. Звідти добре видно все – дахи і шпилі, центральні магістралі і загублені в зелені вулички з акуратними віллами, видно сповільнення руху автомобілів у пробках, яке з цієї висоти виглядає, ніби якась організована процесія, що свідомо міняє ритм руху в якомусь величному танці і не має нічого спільного з нервовим шарпанням озлоблених водіїв, видно навіть те, що неможливо розгледіти, а тим більше збагнути з обмеженої перспективи корабельного щура.